Translate

середа, 30 грудня 2015 р.

Новорічна ялинка 2016

                                       











                                                                                                               фото Олени Сердюк








четвер, 24 грудня 2015 р.

Герой Радянського Союзу

                             Руденок 

         Яків Федорович 

               До 100-річчя від дня народження

         Народився Яків Федорович 12 травня 1915 року в селі Козел Чернігівського району і області (нині М. – Коцюбинське) в селянській родині. Після закінчення 7 класів пішов працювати трактористом в колгосп, потім в МТС.
         В ряди Червоної армії призваний в 1937 році. В цьому ж році закінчує полкову школу. Учасник радянсько-фінляндської війни 1939 - 1940 років.
           Командир танкового взводу 405-го окремого танкового батальйону 7-ї стрілкової дивізії 7-ї армії Північно-Західного фронту, молодший комзводу.
           Указом Президіума Верховної ради СРСР від 21 березня 1940 року «за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому відвагу і героїзм молодшому командиру Руденку Якову Федоровичу присвоєно звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

          В нагородному листі так викладається особистий бойовий подвиг Руденка Якова Федоровича.
          19 лютого 1940 року в бою з білофінами Руденок забезпечив просування батальйона, знищивши дерев’яно-земельні споруди противника.
           22 лютого 1940 року взвод танків під командуванням Руденка знищив вогневі точки противника і в надзвичайно важких умовах дав можливість просування піхоті. Будучи раненим в бою, Руденок продовжував командувати взводом і тільки після виконання бойового завдання був відправлений в санчастину.
           6 березня 1940 року в бою за висоту над Виборгом (Ленінградська область) взвод танків Руденка потрапив під сильний протитанковий обстріл. Танк був виведений з ладу. Щоб врятувати екіпаж і не залишити бойову машину ворогу, Руденок  виводить людей назовні, й протягом 12 годин бійці лежать під танком, організовуючи оборону. Тут  Руденок отримує друге поранення в лівий бік. Пораненим, він не залишає екіпаж, а з настанням сутінок виводить людей не пошкодженими. Повернувшись в частину, відмовляється від відправлення в госпіталь і знаходиться на лікуванні в санчастині.
Самовіддані  бойові вчинки Руденка, які були прикладом для інших танкістів і забезпечували успіх бою, заслуговують урядової нагороди.   
           В 1941 році навчався в Харківському танковому училищі. В перші місяці німецько-радянської війни отримав поранення, після якого на військову службу не повернувся . Його запрошують в училище навчати майбутніх танкістів. А вже в 1949 році закінчує Ленінградську вищу офіцерську бронетанкову школу. З 1961 року - майор Яків Федорович – в запасі, а потім у відставці.  Переїхав жити до Чернігова, працював старшим інспектором Чернігівського обласного комітету  ДТСААФ, пізніше на навчально-виробничому підприємстві.
Помер 16 квітня 1992 року. Похований на кладовищі Яцево в місті Чернігові. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки.
           Шанують і пам’ятають Якова Федоровича земляки. В  місті Чернігові, на будинку, в якому жив Герой, розміщено меморіальну дошку. В смт. М.-Коцюбинське  біля Меморіалу Загиблим воїнам відкрито стелу Героям, уродженцям селища. А в селі Ковпита  на Алеї Героїв встановлено пам’ятний стенд.

Відкриття Стели пам`яті Героям Радянського Союзу, уродженцям М. -Коцюбинського
 2008 рік  фото Миколи Шпака


Інформаційний список використаних джерел:

Бутко В. На побачення до батька / В. Бутко // Наш край. – 2000. – 8 квіт.- С. 1 ; 4 : фотогр.

Руденок Яків Федорович : [інформація про Героя] // Літопис доль та днів минулих / упоряд. Г. Г. Адруг-Дараган, С. М. Горобець, А. Л. Курданов. – Чернігів : Лозовий В. М., 2013. – С.188-189.

Руденок Яков Федорович. 33 часа в осаде: [очерк о Герое Советского Союза Руденке Я. Ф., уроженце пгт. М.-Коцюбинское] // Героев подвиги бессмертны : очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Черниговской области / авт. очерков М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев ; сост. П. К. Коваленко, М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. – К. : Политиздат Украины, 1982. – С. 269-270 : ил. – (Герои Советского Союза).

Студьонова Л. Руденок Яків Федорович : [нарис про Героя Радянського Союзу Руденка Я. Ф.,  уродженця смт. М.-Коцюбинське ] // Студьонова Л. В. Долі, обпалені війною : докум. оповідь / ред. А. Курданов. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – С. 90-91 : фотогр.

Шкаруба О. Чотири герої з однієї школи : [розповідь про Руденка Якова Федоровича] / Олексій Шкаруба // Наш край. – 2005. – 7 трав. : фотогр.

Герои страны : [Электронный ресурс] : [сайт]. - Реджим доступа :     http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=5604. – 29.04.2015. – Загл. с єкрана.

Подвиг народа в Великой Отечественной войне.. : [Электронный ресурс] : [сайт]. - Режим доступа : http://www.podvignaroda.mil.ru/?#id=150028387&tab=navDetailManAward. -  29.04.-2015. -  Загл. с єкрана.
                                                                                                              Інна Шовкун





Коли покликання - ПЕДАГОГ

       Галині Микитівні Поліщук - 90!

           В 2000  році  до дружнього  родинного  кола  Поліщуків з 
М.-Коцюбинського приєдналася  й мати Галина Микитівна. Ця дивовижна жінка з надзвичайно мудрими очима віддала школі, дітям  сорок вісім  років  нелегкої  педагогічної  праці.  В її трудовій книжці два коротких записи, дві назви шкіл  - Лучичівська і Забродівська. Проте навіть товстий том не вмістив би всіх подяк, висловлених Галині Микитівні від тих, кого вона вчила, кого виводила на широкі життєві дороги.
          Народилася  Галина Микитівна Богдан  21 грудня 1925 року  в селі Пархомівка Краснокутського району Харківської області. Цей день благословив на світ  багато уславлених, неординарних особистостей, серед них відома актриса кіно і театру Аросєва Ольга Олександрівна, німецький письменник Генріх Белль, американська актриса Джейн  Фонда. Закінчивши  7- річну  школу в 1940-му  році, Галина Микитівна  вступає  до Охтирського педагогічного технікуму, що в Сумській області.  На вибір професії  вплинули  вчителі, які жили поруч в сусідньому будиночку, жага до знань та  велика любов до  шкільного життя.  Війна перериває навчання, то ж випускницею Галина стає в пам’ятному 1945 році.  І вона, разом з іншою дівчиною,  отримує   направлення на роботу до Волинської області.
             В серпні 1945 –го дві молоді вчительки вирушають до районного центру Ратно.   
А звідси їх уже  відправляють  до села Лучичі. При собі мали обмаль речей, лише якийсь чемоданчик. Про ті часи у Галини Микитівни залишились теплі спогади: « По нас приїхав бородатий дядько з вусами. Він сидів  на возі,  у який були впряжені корови.  Чутки про те, що до села на роботу  їдуть дев`ятнадцятилітні, вродливі вчительки   розповсюджувались миттєво. І коли ми приїхали, то на оглядини вже чекали  всі хлопці села.
             Поселили на квартирі, хазяї були до мене дуже добрі.  Працювати мала в початковій школі, окремого приміщення не було, учнів розміщували в окремій кімнаті звичайної хатини. Діти не мали підручників, зошитів, писали на старих газетах, документах,  у класі стояла напівпорожня гасова лампа.
             Настало довгоочікуване перше вересня.  Раненько вже була біля будиночку, який відвели під школу. Сиділа в порожньому класі і заспокоювала себе тим, що ще рано і нікого немає. Чекала кілька годин, врешті на заняття прийшов лише один хлопчик. З вдячністю вдихала аромат чорнобривців, що їх завбачливо принесла до класу сторожиха. Вона ж і розрадила : « Та ви не переживайте. Ось дивіться, завтра цей блискучий дзвоник всіх дітей до школи покличе».
            Але завтрашнього дня вчителька не чекала , а  зразу ж пішла по хатах, вела розмову з батьками. В здобутті освіти були зацікавлені всі. Вже наступного дня шкільне подвір`я наповнилось дитячим галасом. Учні старанно виводили свої перші гачечки на старих газетах і документах, оскільки ні зошитів, ні підручників у післявоєнні роки не було. У класі стояла напівпорожня гасова лампа.
            Через два роки Галину Микитівну переводять в Забродівську семирічну школу,  яка згодом стає середньою, де й працювала до виходу на пенсію. Закінчила Луцький учительський  інститут, отримавши диплом вчителя української мови та літератури 5-7 класів, а через деякий час вже реорганізований Луцький педагогічний інститут за тією ж  спеціальністю старших класів . Зараз це Східноєвропейський  національний  університет імені Лесі Українки.
             Галина  Микитівна  педагог від Бога.  Кожну хвилинку вона використовувала, щоб  поділитися з  учнями своїми знаннями, зацікавити їх. Всі роки вона несла сільським дітям не лише мудре і прекрасне слово рідної мови, а й ділилася  часточкою своєї душі.  Було, що порядкує на городі, а побачить, що повз йдуть учні, й одразу ж кидає роботу, щоб підійти й поговорити. Хоча на уроках була вимогливою.
В спеціальний зошит  записувала, хто що з учнів знає, а що не знає. «Мої діти дуже любили українську мову, - говорить  вже посивіла вчителька, - добре навчались , багато з них вступали до інститутів, було що зразу п`ять дівчат пішли вчитися до медичного інституту. Крім викладача  української мови та літератури, деякий час працювала завучем, пропонували  навіть стати директором, але відмовилась».
            Педагогічна діяльність Галини Микитівни була високо оцінена. Їй присвоєно звання «Відмінник освіти»,  має Почесну грамоту Міністерства освіти.  У 1970 році нагороджена  ленінською ювілейною медаллю. В 1971 році Галині Микитівні вручили орден «Знак Пошани». У 1978 році вона одержала найвищу нагороду СРСР  - орден Леніна.  Орден Леніна вручав у Луцьку Леонід  Іванович Палажченко (тоді перший секретар Волинського обкому компартії України,  в майбутньому  - перший секретар  Чернігівського обкому).
У вересні 1978 року районна газета «Ратнівщина» напише: «Галину Микитівну Поліщук   у Забродах знає  кожен. Бо в селі важко знайти хату, в якій нема чи не було її учнів. Ті, кому відкривала вчителька дивний світ рідної мови і літератури, тепер вирощують хліб, стоять за токарними верстатами, зводять будівлі, вчать, як і вона дітей прекрасному. Орден Леніна, яким нагороджена Г. М. Поліщук – то висока оцінка  її невтомної праці».
          Тут у Забродах, Галина Богдан знайшла своє сімейне щастя. У 1950 році  пов`язала свою долю з Ананієм Поліщуком. Високий та ставний був парубок. Галина Микитівна позитивно вплинула на чоловіка: він став студентом Луцького педагогічного інституту, вступивши на заочне відділенні факультету фізичного виховання й почав працювати вчителем фізкультури.
           Галина Микитівна - мати двох синів. Своїм нащадкам Галина Микитівна  передала скромність, доброту, повагу до людей, любов до праці. Старший син Володимир поїхав на малу батьківщину своєї матері - в місто Охтирку. Працював інженером на заводі, має двох дітей – сина і дочку. Другий син  - Віктор, лікар, проживав у Михайло-Коцюбинському. На жаль, нещодавно Галині Микитівні довелось проводжати його в останню дорогу. Але від сина залишився найцінніший скарб – дві донечки: Оксана та Мирослава.  Так, Мирослава  перейняла від своєї бабусі вроду. Інша, Оксана, стала продовжувачем педагогічної діяльності. Ще одна творча особистість родини – невістка Ніна Іванівна тішить мешканців району та області  вишивками неймовірної краси. Однак найголовніша утіха Галини Микитівни - правнучок Ваня. Під умілим  наставництвом своєї прабабусі хлопчик успішно освоює шкільні ази, хоча до школи ще й не пішов. Та й воно не дивно. Прабабуся Галина Микитівна - його найулюбленіший педагог. По-іншому й бути не могло.

                                                                                                                   Інна Шовкун

                                                                                                                        Олена Сердюк           

вівторок, 22 грудня 2015 р.

Герой Радянського Союзу

                          Шкаруба  

          Костянтин   Федорович  

          До 100-річчя від дня народження


   
                          Торкнутися неба…    

      Коли народжується людина, у цей світ за нею приходить Мрія. Ота, яку називають справою життя. І по-справжньому щасливі лише ті, котрі знаходять своє покликання.
          Коли 6 квітня далекого 1915 року в мальовничому куточку Чернігівського району (сьогодні селище Михайло-Коцюбинське) у цілком звичайній сільській сім’ї народився хлопчик, навряд чи хтось думав про небо. Малюка назвали Костянтином, але ні батько, Федір Андрійович Шкаруба,  ні мати, Пелагея Карпівна, навіть припустити не могли, що справою життя їхнього сина стане саме воно – Небо. Та і як про таке думати, коли стільки справ й одвічних сільських клопотів? Федір Якович до тридцятих років працював у Чернігові візником, потім був у колгоспі теслею. Пелагея Карпівна клопоталась по господарству. А Костик ріс старанним та допитливим хлопчиком і хтозна, чи здогадувався про власне покликання, натомість – вчився.
          Успішно закінчивши 7 класів, Костянтин не лишався осторонь сьогодення, навчався в педагогічному інституті (за різними джерелами згадується Чернігівський та Житомирський навчальні заклади), і таки дочекався підказки долі. Коли хлопцю виповнилось дев’ятнадцять, юнак вступає в Одеську школу пілотів імені Поліни Осипенко. І вже там вперше сідає  на літак, піднімається й нарешті торкається неба долонями. Школу пілотів Костянтин закінчує  в 1938 році. Спогади його двоюрідного брата Олексія Павловича Шкаруби свідчать, що вже у 1935 та 1936 роках старший брат приїздив у рідне селище у формі льотчика. Ним пишалися батьки й односельці, а учні початкової школи із завмиранням серця слухали розповіді про авіацію.
         Але на молодого лейтенанта вже чекав Далекий Схід, а саме село Романівка Приморського краю, недалеко від Владивостоку. Загалом Шкаруба служив на Тихоокеанському флоті з вересня 1938 по листопад 1942 року. В трьох авіаполках він пройшов шлях від молодшого пілота до замісника командира ескадрильї, але на цьому шляху траплялося різне, власне, як і у небі. Були й злети до висот, були й труднощі, і навіть падіння. Наказ від 4 листопада 1942 року заледве не закрив небо назавжди: «За халатное отношение к выполнению летного задания, что привело к аварии самалета ДБ-3, отсранить от летной работы и направить в дяйствующий флот с использованием в морской пехоте командиром взвода». Однак доля, певно, надто добре розуміла, що таке справжнє покликання.
Коли у грудні, Костянтин Федорович прибув у діючу армію в склад Карельського флоту, військова рада Північного флоту вирішила все таки лишити його в авіації, щоправда у якості рядового пілота.  А вже 2 лютого 1943 року він був командиром зводу першої ескадрильї 24 мінно-торпедного авіаційного полку, котрий з травня 1943 року називався 9-й гвардійський Червонознаменний морський торпедно-авіаційний полк ВВС Північного флоту. Допомогли й підтримали свого друга товариші. Кістяк цієї ескадрильї складали пілоти ( на чолі з капітаном Г. Д. Поповичем), з якими Костянтин служив на далекому сході в 4-му мінно-торпедному авіаполку Тихоокеанського флоту. Ці пілоти стали без перебільшення легендою радянської авіації. Здавалось, що у небі для них нема нічого неможливого.
Їхні подвиги лягли в основу радянського фільму «Торпедоносці». І недарма. За роки війни 53-м було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Чернігівська земля має повне право пишатися, адже ім’я Костянтина Федоровича Шкаруби є серед них.
           Він рвався у небо, і вже 13 лютого у морському бою вперше скинув торпеду. 23 лютого у парі з В. П. Балашовим й 29 березня у парі з Б.С. Громовим здійснив торпедні атаки по конвоям супротивника. 27 лютого 1943 року потопив транспорт водотоннажністю від 1200 до1400 тон. К.Ф.Шкаруба тоді керував групою торпедоносців, котра терміново вилетіла на перехват ворожого конвою. Незважаючи на низький рівень видимості через низьку хмарність, пілоти виявили конвой. Кораблі охорони відкрили потужний вогонь, з’явилися й ворожі літаки. Декілька разів зав’язувався бій торпедоносців з винищувачами, але радянські соколи, здійснивши вдалий маневр, змогли таки відірватись від «месершмітів» й направились до ворожих кораблів. Саме наш земляк атакував головний транспорт. Влучно скинута торпеда відправила на дно транспорт, водотоннажність якого дозволяла перевезти більше 200 танків, тобто цілу танкову дивізію.
            На початку квітня К. Ф. Шкарубу знайшла перша нагорода – медаль «За бойові заслуги» й орден Червоного Прапору. Останніх за час служби було присвоєно три. 1 та 23 травня, 19 і 23 червня він брав участь в торпедних атаках поблизу норвежського узбережжя, тоді два ворожі судна були затоплені групою радянських пілотів.
            Важко собі навіть уявити безмір неба вгорі й такий самий простір, тільки вже водний, внизу, під крилом літака. А що тоді відчуває людина, котра керує залізним птахом, усвідомлюючи, що кожен політ, кожна атака ворога може стати фатальною? В кінці серпня 1943 року в черговій торпедній атаці він був поранений, лікування затягнулося, повернувся Костянтин Федорович у небо в лютому 1944 року.
            Володіючи досвідом ведення бою, будучи замісником командира ескадрильї,  Шкаруба водив пари та групи торпедоносців на виконання бойового завдання 17 березня, 7 і 23 квітня, 25 і 26 травня. 8 разів ставив міни на фарватерах військово-морських баз супротивника. Костянтин добре розумів, що значить бути підбитим над морем, тому до польотів готувався ретельно, розроблюючи маршрути, які вводили противника в оману. На ціль, як правило, виходив несподівано, діяв зважено, блискавично та рішуче. Не менш важливо, що досвідчений пілот піклувався про безпеку тих, котрими керував, бо не раз виводив групи чітким строєм 
з-під ворожого обстрілу.  Власне, лише так і буває, коли небо – справа твого життя.
19 серпня 1944 року, через два дні після бою, за мужність і відвагу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, Указом Президіуму верховної ради СРСР заступник командира 1-ої авіаескадрильї 9-го гвардійського Червонознаменного морського торпедно-авіаційного полку гвардії Шкаруба Костянтин Федорович був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі «Золота Зірка».  За час військових дій, уродженець чернігівської землі здійснив десятки успішних бойових польотів ( різні джерела подають цифри більше 60 та більше 70 польотів), особисто потопив, знову ж таки, від 2 до 3-х ворожих транспортів, 2 транспорти – в парі та декілька суден й есмінець ворога - завдяки груповим ударам.
             Влітку 1945 року , вже після війни, зрадити небо Костянтин Федорович не зміг, тому став пілотом-інструктором в 4-му військово-морському авіаційному училищі. В 1947-1949 - студент Вищих офіцерських авіаційних курсів. В цей час жив за тисячі кілометрів від хатини, де вперше побачив світ, аж у Прибалтиці, однак з Риги декілька разів приїздив у Михайло-Коцюбинське, ходив вулицями свого дитинства і, напевно, мрійливо дивився у небо.
В липні 1950 року у зв’язку зі станом здоров’я вийшов у відставку, маючи звання майора. А 12 квітня ( за іншими джерелами 14 березня) 1954 року здійснив свій останній політ, тільки от літака поряд не було, бо вгору піднялась душа пілота. Похований наш земляк в м. Ризі на кладовищі по вулиці Айзсаулес, 1-А. Там 39 могил воїнів. Шкаруба Костянтин Федорович – 39 у списку героїв. Далеко? Хтозна. Дехто стверджує, що земля насправді маленька, та й у льотчиків є те, що з’єднує їх з будь-якою точкою планети. Що? Звісно ж, Небо. Воно – вічне, як і пам’ять людей.
           Торпедоносець Іл-4, на якому літав К. Ф. Шкаруба, нині встановлений в м. Комсомольску-на-Амурі – як пам’ятник пілоту й працівникам авіаційного заводу. В селищі Сафоново в Мурманській області бюст К. Ф. Шкаруби стоїть на Алеї героїв-авіаторів, разом з 52-ма іншими льотчиками -героями Північного флоту. Його ім’я згадується у книгах, й воно ж вибите на пам’ятному знаку, присвяченому морякам-північноморцям, в Києві.
Звісно ж, пам’ять про героя береже земля, в якій заховане коріння роду, - Чернігівщина. Ім’я відомого односельця носить вулиця в Михайло-Коцюбинському, там встановлено пам’ятну дошку. В центрі селища прізвище  К.Ф. Шкаруби згадується на стелі, присвяченій Героям-односельцям. В селі Ковпита Чернігівського району, на Алеї Героїв славетний земляк дивиться у вічність з пам’ятного стенду і подумки знову та знову торкається неба... Так і має бути. Так Є.
                                                                                                                      Олена Печорна





Література :

Йолтуховский  В. М. Знаменитые люди Тихоокеанского флота : [Електронный ресурс] : биограф. справочник / В. М. Йолтуховский. – СПб : ГалеяПринт, 2011.  -  388 с.

Константин Федорович Шкаруба . Торпедой с воздуха  : [очерк о Герое Советского Союза Шкарубе  К. Ф., уроженце пгт. М.-Коцюбинское] // Героев подвиги бессмертны : очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Черниговской области / авт. очерков М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев ; сост. П. К. Коваленко, М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. – К. : Политиздат Украины, 1982. – С. 337-338 : ил. – (Герои Советского Союза).

Минаков В. И. Его высота : [воспоминания о Константине Федоровиче Шкарубе] / В. И. Минаков // Минаков В. И. Торпедоносцы атакуют. Записки морского летчика / В. И. Минаков. – Л. : Лениздат, 1988. – С. 158 ; 257-282.

Морозов М. Э. Торпедоносцы Великой Отечественной . Их звали «смертниками» / Мирослав Морозов. – М. : Коллекция : Яуза : ЭКСМО, 2011. – С. 296.

Прохацкий А. Сочетание отваги и мастерства  / А. Прохацкий  // Золотые звезды тихоокеанцев : сборник / автор-сост. К. П. Прохацкий ; автор предисл. В. В. Сидоров ; худож. В. Г. Убираев. – Владивосток : Дальневост. кн. изд.-во, 1982. -384 с., [28] с. : порт.

Сорокажердьев В. Они сражались в Заполярье : Герои Советского Союза, 1935-1945 : боевые биографии / В. Сорокажердьев . – Мурманск : Кн. изд.-во, 2007. – 304 с.

Студьонова Л. Шкаруба Костянтин Федорович : [нарис про Героя Радянського Союзу Шкарубу К. Ф.,  уродженця смт. М.-Коцюбинське ] // Студьонова Л. В. Долі, обпалені війною : докум. оповідь / ред. А. Курданов. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – С. 94-96 : фотогр.

Шкаруба Констянтин Федорович : [біографія героя] // Літопис доль та днів минулих / упоряд. Г. Г. Адруг-Дараган, С. М. Горбець, А. Л. Курданов. – Чернігів : Лозовий В. М., 2013. – С.190.

Шкаруба О. П. Вулиця старшого брата : [розповідь про Героя Радянського Союзу Костянтина Федоровича Шкарубу ] / Олексій Павлович Шкаруба // Наш край. – 2000. – 9 трав., 16 трав. : фотогр.

Шкаруба О. Чотири герої з однієї школи : [розповідь про брата Шкарубу К. Ф.] / Олексій Шкаруба // Наш край. – 2005. – 7 трав. : фотогр.


Герой Радянського Союзу

               Одноворченко Степан                   Савелійович


Командир ескадрильї 448-го штурмового авіаційного  полку 281-ї штурмової авіаційної дивізії 13-ої повітряної армії Ленінградського фронту.

Літав на ІЛ-2, пікірував ворожі танки, аеродроми, знищував цілі бомбами, реактивною вибухівкою, гарматним і кулеметним вогнем. Відмінно керував групами літаків над полем бою, роблячи 4 - 5 заходів на ціль. Поява в повітрі штурмовиків капітана Одноворченка  викликала у ворожих станах  паніку.

Кращий льотчик в полку і кращий командир ескадрильї в дивізії, так говорили про капітана Одноворченка  товариші по службі. Спокійний, неговіркий, в повітрі показував надзвичайні приклади майстерності, відваги і героїзму. Головною умовою успішної роботи вважав морально-бойові якості пілота : сміливість, точність, рішучість, розрахунок .

Народився в селищі Михайло-Коцюбинське Чернігівського району, Чернігівської області 13 вересня 1914 року в селянській родині. Спочатку навчався в рідному селі, потім в  місті Чернігові в школі ФЗУ. Працював електромеханіком.

Службу в Радянській  армії розпочав в 1935 році, вступивши  до Ворошиловградської військової  авіаційної школи пілотів, яку і закінчив в 1939 році.
На фронтах Великої Вітчизняної  перебував з 20 жовтня 1942 року. Воював  спочатку на Волховському (з жовтня 1942 – по лютий 1944), потім на Ленінградському (в лютому-квітні, з червня 1944), та 3-му Прибалтійському (в квітні – червні 1944) фронтах.  Брав участь в прориві блокади Ленінграду в 1943 році, в липнево - серпневих операціях на Мгинському напрямку в 1943 році, у відбитті контратак ворога  в районі Спаська Полость в 1943 році, в боях по звільненню Новгорода і Ленінградської області в 1944 році, в бойових операціях  на Псковському та Нарвському напрямках в1944 році, в боях по прориву оборонної полоси на Карельському перешийку.

В нагородному листі читаємо: «За период  пребывания на фронтах Великой Отечественной войны Одноворченко совершил 99 эффективных боевых вылетов на самолетах ИЛ-2, из них : ночью - 3 вылета, по аэродромам противника – 4 вылета, с боевой нагрузкой 600 кг – 9 вылетов, с боевой нагрузкой 500 кг  с воздушным стрелком - 84 вылета. Из 99 совершенных боевых вылетов Одноворченко совершил  в качестве ведомого – 2 вылета, ведущего звена - 3, ведущего группу самолетов - 94 вылета. Всего при его лидировании  в полку совершено  441 эффективных боевых вылетов. Лидировал на цель группой в составе 20 самолетов ИЛ-2».

За відмінне виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм,  високу організованість, чіткий порядок в ескадрильї, за уміння керувати групою літаків в повітрі над полем бою майор Одноворченко Степан  Савелійович представлений до найвищої урядової нагороди - присвоєння звання Герой  Радянського Союзу (23.02.1945) з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Також нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (в т.ч. 1943), орденом Олександра Невського (1943), двома орденами Вітчизняної війни  І -го ступеня (1944, 11.03.1985), орденом Червоної Зірки, медалями, зокрема «За оборону Ленінграда» (1943).

Після закінчення війни продовжував військову службу на командних посадах в ВПС. З 1958 року полковник Одноворченко у відставці.  Помер 30 вересня 1991 року, похований в Астрахані. Не забувають Степана Одноворченка земляки. Вулиця, на якій жив герой, з 2002 року стала носити його ім’я. Біля меморіалу Слави в центрі селища відкрито стелу на увічнення пам’яті Героїв Радянського Союзу - уродженців Михайло-Коцюбинського. В селі Ковпита на Алеї Героїв встановлено пам’ятний стенд.
                                
Стела пам`яті Героям Радянського Союзу, уродженцям селища,  в М.-Коцюбинському
Пам`ятний стенд в селі Ковпита
Напис на стенді


























Література:
Астраханцы Герои Советского Союза. – Астрахань, 2000.

Буров А. В. Твои герои – Ленинград. -  Л., 1968.

Кирилов  П. За щастя на землі. Золота Зірка нашого земляка : [про Одноворченка С. С.] / П. Кирилов // Шляхом комунізму. – 1965. –№ 38. – 30 берез. – С. 2 : фотогр.

Командир летающих «катюш» // За чистое небо : биографии : сборник / сост. Н. Ф. Минеев, М. И. Ялыгин. – Л. : Лениздат, 1978.

Нестеренко С. Вулиця імені земляка : [про вулицю Степана Одноорченка] / С. Нестеренко // Наш край. – 2006. – 6 трав. – С. 8.

Одноворченко Степан Савелійович : [біографія героя] // Літопис доль та днів минулих / упоряд. Г. Г. Адруг-Дараган, С. М. Горобець, А. Л. Курданов. – Чернігів : Лозовий В. М., 2013. – С.188.

Одноворченко Степан Савельевич.  В небе Ленинграда : [очерк о Герое Советского Союза Одноворченко С. С., уроженце пгт. М.-Коцюбинское] // Героев подвиги бессмертны : очерки о Героях Советского Союза  / авт. очерков М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев ; сост. П. К. Коваленко, М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. – К. : Политиздат Украины, 1977. – С. 347-348 : ил. – (Герои Советского Союза).

Одноворченко Степан Савельевич.  В небе Ленинграда: [очерк о Герое Советского Союза Одноворченко С. С., уроженце пгт. М.-Коцюбинское] // Героев подвиги бессмертны : очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Черниговской области / авт. очерков М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев ; сост. П. К. Коваленко, М. Ф. Церковный, А. Д. Шиганов, Б. Ф. Юрьев. – К. : Политиздат Украины, 1982. – С. 223-224 : ил. – (Герои Советского Союза).

Одноворченко Степан Савельевич // Герои Советского Союза: краткий биографический словарь. Т. 2 (Любов –Ящук).  / пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. - М.: Воениздат, 1988. - 863 с.

Одноворченко Степан Савелійович : [нарис про Героя Радянського Союзу Одноворченко С. С.,  уродженця смт. М.-Коцюбинське ] // Студьонова Л. В. Долі, обпалені війною : докум. оповідь / ред. А. Курданов. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2005. – С. 86-88 : фотогр.

Скуратович  А. До 100-річчя від дня народження Героя Радянського Союзу Степана Одноворченка / Анатолій Скуратович // Наш край. – 2014. – 13 верес. – С. 5 : фотогр.

Шкаруба О. Чотири герої з однієї школи : [розповідь про Степана Савелійовича Одноворченка] / Олексій Шкаруба // Наш край. – 2005. – 7 трав. : фотогр.

                                                                                                                    Інна Шовкун