Translate

неділя, 22 жовтня 2017 р.

Дуля Матвій Матвійович

(14.10. 1924 – 28.10. 2003)

90 років від дня народження директора Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки (1957-1996), лікаря-стоматолога вищої кваліфікаційної категорії, відмінника охорони здоров’я, бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікаційної категорії.

           Матвій Дуля народився в с. Михайло-Коцюбинське (Раніше с. Козел) Чернігівського району в сім’ї службовців. Дитинство минуло у селі Козел, юнацтво у містах Батурині та Чернігові. Закінчивши Чернігівську середню школу №15 (нині №1) вступив до Чернігівського медичного училища (нині Чернігівській базовий медичний коледж). Після закінчення училища (перший повоєнний випуск 45-го року) за направленням приїхав у м. Ізмаїл. Тут розпочав трудову біографію з посади інспектора лікувального профілактичного сектору Ізмаїлівського обласного відділу охорони здоров’я. А через два роки очолив Ізмаїльську обласну медичну бібліотеку. 1949 року вступив до Харківського бібліотечного інституту. З самого початку зріла думка перетворити бібліотеку в обласний бібліотечно- методичний центр з наданням медичним працівникам найнеобхідніших знань, дбати, щоб книга доходила до кожного оперативно і вчасно. Його план з організації при кожній лікарні книжкових пунктів видачі медичної книги, розроблений разом з відділом охорони здоров’я, було реалізовано.
            З ліквідацією у 1955 році Ізмаїльської області, Матвія Матвійовича перевели у м. Черкаси, де він очолив Черкаську обласну медичну бібліотеку. Через два роки повернувся на батьківщину у м. Чернігів і очолив Чернігівську обласну медичну бібліотеку. Матеріальний стан бібліотеки був вкрай незадовільний. Обшарпане, старе, барачного типу приміщення вимушені були ділити між собою бібліотека, служби психоневрологічної лікарні та будинок санітарної освіти. І лише 1963 року приміщення перейшло повністю у власність бібліотеки. Почалася велика реконструкція і добудова приміщення. А це - два книгосховища, читальний зал, нові кабінети. Приміщення обклали цеглою, провели теплотрасу. Придбали найсучасніший на той час розмножувальний апарат «ЕРА» для видавництва перших покажчиків, інформаційних листів та апарати «Мікрофот» і «Пентакта» для читання мікрофільмів і документів на мікрофішах. Кожен відділ одержав друкарську машинку.
            Маючи досвід роботи по створенню мережі медичних бібліотек, Матвій Матвійович зразу організував її у Чернігові і вже у 1957 році відбувся перший триденний обласний семінар для бібліотекарів медичних бібліотек області. 1960 року мережа медичних бібліотек об’єднала 60 бібліотек, а у 1966 році - 64. Обласна наукова медична бібліотека стала науковим методичним центром.
            Через міжбібліотечний абонемент були налагоджені зв’язки з багатьма медичними бібліотеками. Кандидатські дисертації з медицини захищалися завдяки можливості використання в роботі документів з книжкових фондів медичних бібліотек всього радянського простору. Тільки з 1958 по 1980 роки на теренах Чернігівщини було захищено понад 30 наукових кандидатських праць з медицини.
            Вирішувались питання наукової організації роботи. Книжковий фонд було переведено з інвентарної на систематичну, а журнальний – на систематично-алфавітно-порядкову систему розстановки. Впроваджено систематизацію літератури за універсальною десятичною класифікацією та перекласифіковано за нею весь наявний фонд. Введено централізоване комлектування бібліотек центральних та міських лікарень. Створено довідково-пошуковий апарат, який складався з системи каталогів: алфавітного, систематичного, предметного, періодики і картотек.
             Паралельно велася наукова бібліотечно-бібліографічна робота з медичного краєзнавства. 1974 року вийшов з друку науково-бібліографічний покажчик «Наукові праці медичних і фармацевтичних працівників Чернігівської області», який включив наукові роботи за 20 років (1951-1971 роки). Це був початок копіткої наукової праці. Надалі ця робота не припинялася. І вже до 1300-річчя Чернігова було видано науково-бібліографічний покажчик у двох книгах «История медицины Черниговщины» (1783-1917) та «Здравоохранение Черниговской области»(1917-1985), який налічував 5494 джерела і відображав історію медицини та охорони здоров’я Чернігівщини за 200-річний період. Покажчик такого напрямку вперше з’явився в історії медичних бібліотек України. Високу оцінку йому дала генеральний директор Республіканської наукової медичної бібліотеки (нині Національної) Раїса Іванівна Павленко.
             Розвивалась і втілювалась в життя мрія про створення на базі бібліотеки центру науково-медичної інформації. Можливим це стало, коли всі ідеї і задуми підтримали Всесоюзний науково-дослідний інститут (Москва), Республіканський центр науково-медичної інформації та Республіканська наукова медична бібліотека (нині Національна). При кожному лікувальному закладі запрацювали групи науково-медичної інформації, які очолювали заступники головного лікаря з медичної частини, а обов’язок секретаря виконували бібліотекарі. При обласному відділі охорони здоров’я запрацювала рада науково-медичної інформації, куди входили всі обласні спеціалісти. Модель служби наукової медичної інформації (НМІ) для практикуючих лікарів було рекомендовано для втілення в інших областях України і Росії.
             1993 року бібліотекою придбано перший південно-корейський комп’ютер «SAMSUNC» , а 1994 року перша на той час автоматизована бібліотечна комп’ютерна програма «МАRK». Бібліотека переходила до створення електронного каталогу.
            1999 року вийшла книга Анатолія Микитовича Груші, головного лікаря обласної лікарні, у співавторстві з Матвієм Матвійовичем Дулею - «З історії медицини Чернігівщини», яка охоплює періоди розвитку медицини на теренах Чернігівщини від народної, приказної, земської до медицини радянського періоду. А через рік - ще одна у співавторстві зі Світланою Пасталицею, генеральним директором комунального підприємства «Ліки України» - «Розвиток медицини та фармації на Чернігівщині». Вже розмінявши восьмий десяток літ, Матвій Матвійович продовжував наукову роботу з медичного краєзнавства.
             Він увійшов в історію медицини як лікар, бібліотекар-бібліограф, що стояв у витоків відродження бібліотечно-інформаційної служби у 60-тих роках, інтенсивного розвитку бібліотеки у 70-80-тих, впровадження нових комп’ютерних бібліотечних технологій у 90-тих роках минулого століття. Його стаж нараховував 50 років очільника обласних наукових медичних бібліотек.
Ім’я Дулі Матвія Матвійовича занесено до другого тому Енциклопедії Сучасної України в розділі «Бібліотеки медичні».
             Воістину приклад справжнього служіння батьківщині й улюбленій справі! 

                                                                                                                            Надія Яременко, 
                                                         директор Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки


Джерело : Офіційний сайт Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації.

Биковець Микола Миколайович

(1931 – 1993)

Народився 20 грудня 1931 року в Михайло-Коцюбинському, Чернігівської області. Працював в редакції обласної газети «Деснянська правда», потім в обласному комітеті по справах друку. Публікувався  в обласних газетах, автор трьох збірників віршів: «Откровение»(1991), «От встречи до разлуки» (1993), «Своими глазами» (1994). Помер в 1993 році.


                             
СВОЯ ДОРОГА
От порога
до порога
мчат стремительно дороги,
без оглядки,
по порядку,
будто строки на тетрадке.
Только всё же
в них прохожий
заплутать никак не может:
хоть дорог
и очень много,
всяк идёт своей дорогой.

В РЕДАКЦИИ

На пороге, робкая, вспыхнула зарницею –
Два кусочка неба в радуге ресниц.
Прятала, смущённая, взгляд между страницами
В окруженьи строгом незнакомых лиц.
А потом на сердце струны задрожали
И запахло талой просинью Десны:
То в тетрадке девушки строки оживали,
Лепестком роняя первый луч весны.
Маленькая, хрупкая, с куцыми косичками
В окруженьи дружеских и знакомых лиц.
То сама поэзия шелестит страницами –
Два кусочка неба в радуге ресниц.

МАЙ

Платье, какое платье
Надела весна сегодня!
В кружеве ярких пятен
Весеннее половодье.
Краски живой палитры
Вспыхивают цветами.
Сердце моё залито
Серебряными стихами.

* * *
Солнце дрожит
В золотой паутине лучей.
Бьются под снегом
В оживших проталинах струи.
Снег, словно шуба,
Сползает с нагретых плечей.
Поют, словно в арфе,
Весной пробуждённые струны.

* * *
По лесной дороге,
словно в бирюзе,
я купаю ноги
в утренней росе.
Что милей и краше!
Пробудясь от сна,
мне ветвями машет
каждая сосна.
Здесь любые грёзы
превратятся в быль,
мне для вас, берёзы,
наплевать на стиль.
Сброшу пиджачишко,
влезу на сосну,
чтобы лучше с вышки
разглядеть весну.

БАБЫ

Клубится пар
над горящей массой.
Вгрызаются в массу
лопаты-грабли.
Как будто на булку
сливочное масло
кладут бетон
невесёлые бабы.
Вдруг ухватила за душу
стыдоба,
а в горло вцепилась
жестокая боль:
да разве не стыдно,
что в грязную робу
одета прекрасная
чья-то Ассоль!
Кому это нужно,
чтоб женщины эти
(таких воспевали
Петрарка и Блок)
таскали лопаты –
уже на рассвете,
кляня бесконечно
свой тягостный рок!
Мадонны, мадонны,
не здесь ваше место,
здесь только шипы
и – ни капельки роз.
А вы, наши дочери,
жёны, невесты,
достойны любви,
а не горя и слёз…

* * *
Плывут облака лохматые,
вольно себе плывут,
будто утки с утятами
переплывают пруд,
плещутся в небе брызгами
так, что пушок вразлёт…
Ах, до чего же дорог мне
этот небесный свод!
И не цветастой радугой,
не голубой звездой…
Небо меня радует
чистотой.

* * *
Люблю, когда под куполом рассвета
заря смеётся в розовый рукав.
Мне кажется тогда, что вся планета
лежит младенцем на её руках.
Под небосводом – девичьим начёсом
свисает туч седеющая прядь,
и месяц – побледневший знак вопроса –
торопится ночлег свой отыскать.
Уже, собрав серебряные фишки,
исчез куда-то Млечный – старикан,
остались только звёзды-коротышки
и – тишина, как смолкнувший орган.

* * *
Листья умирают на ветру,
корчатся, поблёкшие, от боли.
Не видать им больше поутру,
как в росе купает гриву поле,
не шептаться в парке при луне,
наслаждаясь трелью поцелуя…
Умирает что-то и во мне,
если чью-то смерть я вдруг почуял.

ПОЗЁМКА

Уже декабрь, а снега так и нет.
Хлопочет дождь у милого порога.
Свинцово лёг за окнами рассвет.
В туман – как в шаль – закуталась дорога.
Но вот вздохнул украдкой ветерок,
Плеснул с ладошей утренние трели,
И брызнула пороша на порог,
К ногам давно отчаявшихся елей.

* * *
Декабрь капризничал, как малое дитя:
То в шубу кутался при первой же пороше,
То, испугавшись хилого дождя,
В плащ прятался и надевал галоши…
Но вот сумел напрячься, наконец,
И задышал могуче, незлобиво,
Потом надел привычный свой венец,
И началась зима. Свершилось диво.

ЯНВАРЬ

Сухарём хрустит примятый снег,
ветерок шершаво лижет щёки.
Белый дым развесив по Десне,
сам январь шагает по дороге.
То взмахнёт он кистью как маляр –
и румянец в небе заиграет,
то мигнёт шутливо, как фигляр –
и сугроб мгновенно вырастает.
Или вдруг сердито закричит
и как пьяный станет хулиганить,
в каждое окошко постучит
и потом метелицею станет.
Не студи ты сердце, не студи,
не ходи напрасно под окошком,
всё равно – любимую найти
мне поможет каждая дорожка.

* * *
Разметала вьюга волосы,
разметала кудри белые,
причитая бабьим голосом,
вдоль по улице забегала;
задышала в окна холодом,
зацарапала, колючая.
– Ты беги, беги из города,
уходи в леса дремучие.
Нынче ведьм совсем не жалуют –
ведьмы нынче просто лишние.
Уходи отсюда, шалая,
то ли к чёрту, то ль к Всевышнему! –
Испугалась вьюга, съёжилась,
затряслись от страха плечики…
И опять на небе ожили
звёзды – яркие кузнечики.

* * *
Зима приходит и уходит,
не вечна белая метель.
Так уж заведено в природе:
Сначала – снег, потом апрель.
С младенчества познавши это,
готовим летом сани мы,
а в зное солнечного лета,
бывает, хочется зимы.
Зимой же ждёшь июльской ласки,
рассветов тёплых и цветов.
Чуть-чуть устав от зимней сказки,
уж с летом встретиться готов.
И нету здесь каприза, вроде,
и никакая тут не цель.
Так уж заведено в природе:
сначала – снег, потом – капель.

* * *
Я встретил весну – молодую и жаркую,
не руки – а гибкие ветви берёзы,
косыночки – цвета зелёной лужайки,
и губы – которые пахнут как розы…
Я пил поцелуй – бесконечный от сладости,
шептались о чём-то в пожатии руки.
Я знаю: при встречах пьянеют от радости,
но лучше – когда не бывает разлуки.

* * *
Мне по-домашнему уютно и тепло.
Вдали, как ручейки, бегут дороги.
А рядом дед – как будто бы назло –
Тоскливо философствует о боге.
Не против бога я, не против старика.
Мне б только слушать тишину и ветер,
Мне б только видеть чистые луга
И чуточку бы помечтать о лете.
А дед… Ну что ж… Крути хоть, не крути,
Но он счастливым в жизни тоже не был. –
Не так уж трудно сбиться на пути,
Когда живёшь с людьми, а думаешь о небе.

ДОБРОЛЮБОВ И ШЕВЧЕНКО

То было в пору мрачных лет,
Когда земля стонала в муке.
По-братски критик и поэт
сплели в пожатьи крепком руки.
Над миром, вспыхнув, как заря,
Пронёсся гордый клич Тараса…
Восстал народ против царя
От Петербурга до Кавказа.
Сегодня тоже как-то вдруг
Померкли радостные блики…
И всё ж мы чтим пожатье рук
Двух Прометеев, двух великих.

ФИЛОСОФИЯ ЖЕСТОКОСТИ

На прилавках – головы телячьи,
На прилавках – головы иные,
Даже и сейчас глаза их плачут,
Несмотря на то, что и свиные.
Ну а если допустить безумство
И представить эти морды в лицах,
То возникнет тягостное чувство:
Надо всем пойти и удавиться.

 СЛОВО

Нелегко даётся ласковое слово,
Хоть в душе с пелёнок мы его храним…
Вот тогда и зреет семя слова злого,
Мог бы быть и добрым – стал совсем другим.
Так бывает в жизни, если нету света,
Если чахнут всходы неокрепших чувств.
Пусть их больше будет – слов, теплом согретых!
Пусть их много будет!
Пусть! Пусть! Пусть!

* * *
 Нет ни отца, ни матери давно:
В раздумье вечном скорбные кресты.
А мне всё представляется одно:
Сам не прошёл я и одной версты.
То ль попрощался с детством, то ли нет?
Была ли встреча с юностью когда?
И трудно даже вспомнить, как вослед
Засеменили зрелые года.
Мелькнёт косынка где-то – это мать…
Фуражку-восьмиклинку – чтил отец…
Не устаю я в людях узнавать
Знакомый стук любимых двух сердец.
Без них я мало значу и сейчас,
Хоть и прошёл сквозь чащу долгих лет.
Порой мне кажется, что нету жизни в нас,
Когда родных и близких рядом нет.


Майбутнє молоді - в громаді!



Молодь дізнавалась про реформу, щоб майбутнє «підгледіти»


Молодь – це ті, кому цікаво жити тут і зараз. Про життя в об’єднаній Михайло-Коцюбинській громаді й реформу місцевого самоврядування говорили в бібліотеці селища під час інформаційної зустрічі, яка була організована працівниками відділу обслуговування Чернігівської районної бібліотеки й #громадською організацією «Центр взаємодії» в рамках реалізації проекту #USAID «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні», що впроваджує Асоціація міст України. Співпрацю пілотних громад координує партнер проекту #USAID #PULSE – #IREX.

Варто зауважити, що на зустріч з експертами прийшли представники не лише молоді, а й зрілого покоління, що ще раз засвідчує: актуальні проблеми сьогодення цікавлять усіх без винятку. Відповідно – питань виникло достатньо й доволі різноманітних. Експерти Чернігівського регіонального відділення Асоціації міст України Дмитро Іванов та Валерій Воробей розповіли про темпи проведення процесу децентралізації на Чернігівщині. А результати є. Ми – на третьому місці серед українських областей, звідси – маємо певний досвід й власні історії успіху. Однак райдужною ситуацію теж не назвеш. Законодавчий процес України, на жаль, за реформою «не встигає», тому ОТГ-першопрохідці змушені «набивати гулі», торуючи шлях у дні прийдешньому. День сьогоднішній – це й проблеми сьогоднішні. Людей цікавили питання передача землі в управління ОТГ, спроможність Михайло-Коцюбинської громади відповідати запитам потенційних інвесторів, розширення сфери послуг, які мешканці могли б отримати у своїй громаді. Звучали й «болючі» питання, що стосувалися етапу «становлення» будь-якої ОТГ. Це й кадровий голод, створення відділів, налагодження їх роботи, адаптація й взаємодія. Певного оптимізму додав інтерес молоді до написання проектів із можливістю залучення фінансових інвестицій. Варто чесно зізнатися, що таких «мрійників» серед присутніх на зустрічі було небагато, однак у громаді вони є. А мрії, як відомо, змінюють світ. Головне – визначитись з ними вчасно.

До речі, за доленосним збігом обставин саме 20 жовтня відбувалося перше засідання робочої групи з розробки стратегії розвитку Михайло-Коцюбинської громади. Усі, хто хотів долучитися до цього процесу, отримали запрошення і змогли розповісти про своє «бачення майбутнього». Мудрі ж люди стверджують: розуміння мети - це перший крок на шляху її досягнення. Тож, цікавої нам усім подорожі!


Олена Сердюк,  бібліотекар відділу обслуговування Чернігівської центральної районної бібліотеки.

 




вівторок, 17 жовтня 2017 р.

                 Бібліотекар та кореспондент в одній особі, 

                      або Трансформації в умовах реформ

            Ми не обираємо час, в якому живемо, але здатні прийняти його виклики, аби змінитися. Реформа місцевого самоврядування стартувала на Чернігівщині в 2015 році. У новостворених об’єднаних громадах життя вирує й змушує знаходити відповіді на десятки питань кожного дня. Цілком логічно, що працівники бібліотек не лишаються осторонь цього процесу й прагнуть бути максимально корисними. Якщо для цього потрібно освоювати новий вид діяльності, значить, потрібно вчитися.
           Так, 11 жовтня в Центральній міській бібліотеці імені Михайла Коцюбинського відбувся одноденний тренінг «Робота PR-клубів бібліотек в умовах децентралізації». Одразу три представниці бібліотечної справи презентували ОТГ Чернігівського району: Михайло-Коцюбинська, Іванівська й новостворена Олишівська. Навчання відбулося в рамках реалізації проекту #USAID «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні», що впроваджує Асоціація міст України. Співпрацю пілотних громад координує партнер проекту #USAID #PULSE – #IREX.
            Тренінг дав можливість дізнатися про ази співпраці з місцевими на регіональними ЗМІ. Бібліотекарі вчилися писати прес-релізи, створювали меседжі й вивчали історії успіху, аби впровадити цей досвід у своїй діяльності. А проінформована громада – це успішна громада, бо вона знає, куди рухається.

#USAID #PULSE #IREX #АМУ #ПУЛЬС







пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

Седнівська осінь - 2017






















                 Гості на порозі – це  ще одна нагода щиро усміхнутися й 

                                            розповісти про книгу.       


13 вересня в Михайло-Коцюбинській громаді приймали делегації з об’єднаних територіальних громад  Хмельниччини, Івано-Франківщини та Черкащини. Знайомилися, ділилися досвідом, говорили про важливе, планували, мріяли й про душу не забули. Адже зустріли гостей, як і годиться,  короваєм і піснею у виконанні Михайло-Коцюбинського народного аматорського хорового колективу «Джерело». А щоб знали, що на Чернігівщині люди живуть творчі й талановиті, бібліотекарі відділу обслуговування Чернігівської ЦРБ організували виставку робіт майстрів-односельців. Гості з цікавістю слухали розповідь Інни Шовкун про джерела натхнення умільців та їх життєві долі, фотографували вироби й дивувалися, що в Михайло-Коцюбинській ОТГ чоловіки навіть вишивати уміють. Хоча й жінки тут живуть особливі. В цьому учасники зустрічі переконалися після розмови з письменницею Оленою Печорною. До речі, розчулені були як гості, так і сама авторка, адже виявилось, що її книги читають і знають  в цих мальовничих куточках України.






Осіннє золото