Translate

четвер, 24 грудня 2015 р.

Коли покликання - ПЕДАГОГ

       Галині Микитівні Поліщук - 90!

           В 2000  році  до дружнього  родинного  кола  Поліщуків з 
М.-Коцюбинського приєдналася  й мати Галина Микитівна. Ця дивовижна жінка з надзвичайно мудрими очима віддала школі, дітям  сорок вісім  років  нелегкої  педагогічної  праці.  В її трудовій книжці два коротких записи, дві назви шкіл  - Лучичівська і Забродівська. Проте навіть товстий том не вмістив би всіх подяк, висловлених Галині Микитівні від тих, кого вона вчила, кого виводила на широкі життєві дороги.
          Народилася  Галина Микитівна Богдан  21 грудня 1925 року  в селі Пархомівка Краснокутського району Харківської області. Цей день благословив на світ  багато уславлених, неординарних особистостей, серед них відома актриса кіно і театру Аросєва Ольга Олександрівна, німецький письменник Генріх Белль, американська актриса Джейн  Фонда. Закінчивши  7- річну  школу в 1940-му  році, Галина Микитівна  вступає  до Охтирського педагогічного технікуму, що в Сумській області.  На вибір професії  вплинули  вчителі, які жили поруч в сусідньому будиночку, жага до знань та  велика любов до  шкільного життя.  Війна перериває навчання, то ж випускницею Галина стає в пам’ятному 1945 році.  І вона, разом з іншою дівчиною,  отримує   направлення на роботу до Волинської області.
             В серпні 1945 –го дві молоді вчительки вирушають до районного центру Ратно.   
А звідси їх уже  відправляють  до села Лучичі. При собі мали обмаль речей, лише якийсь чемоданчик. Про ті часи у Галини Микитівни залишились теплі спогади: « По нас приїхав бородатий дядько з вусами. Він сидів  на возі,  у який були впряжені корови.  Чутки про те, що до села на роботу  їдуть дев`ятнадцятилітні, вродливі вчительки   розповсюджувались миттєво. І коли ми приїхали, то на оглядини вже чекали  всі хлопці села.
             Поселили на квартирі, хазяї були до мене дуже добрі.  Працювати мала в початковій школі, окремого приміщення не було, учнів розміщували в окремій кімнаті звичайної хатини. Діти не мали підручників, зошитів, писали на старих газетах, документах,  у класі стояла напівпорожня гасова лампа.
             Настало довгоочікуване перше вересня.  Раненько вже була біля будиночку, який відвели під школу. Сиділа в порожньому класі і заспокоювала себе тим, що ще рано і нікого немає. Чекала кілька годин, врешті на заняття прийшов лише один хлопчик. З вдячністю вдихала аромат чорнобривців, що їх завбачливо принесла до класу сторожиха. Вона ж і розрадила : « Та ви не переживайте. Ось дивіться, завтра цей блискучий дзвоник всіх дітей до школи покличе».
            Але завтрашнього дня вчителька не чекала , а  зразу ж пішла по хатах, вела розмову з батьками. В здобутті освіти були зацікавлені всі. Вже наступного дня шкільне подвір`я наповнилось дитячим галасом. Учні старанно виводили свої перші гачечки на старих газетах і документах, оскільки ні зошитів, ні підручників у післявоєнні роки не було. У класі стояла напівпорожня гасова лампа.
            Через два роки Галину Микитівну переводять в Забродівську семирічну школу,  яка згодом стає середньою, де й працювала до виходу на пенсію. Закінчила Луцький учительський  інститут, отримавши диплом вчителя української мови та літератури 5-7 класів, а через деякий час вже реорганізований Луцький педагогічний інститут за тією ж  спеціальністю старших класів . Зараз це Східноєвропейський  національний  університет імені Лесі Українки.
             Галина  Микитівна  педагог від Бога.  Кожну хвилинку вона використовувала, щоб  поділитися з  учнями своїми знаннями, зацікавити їх. Всі роки вона несла сільським дітям не лише мудре і прекрасне слово рідної мови, а й ділилася  часточкою своєї душі.  Було, що порядкує на городі, а побачить, що повз йдуть учні, й одразу ж кидає роботу, щоб підійти й поговорити. Хоча на уроках була вимогливою.
В спеціальний зошит  записувала, хто що з учнів знає, а що не знає. «Мої діти дуже любили українську мову, - говорить  вже посивіла вчителька, - добре навчались , багато з них вступали до інститутів, було що зразу п`ять дівчат пішли вчитися до медичного інституту. Крім викладача  української мови та літератури, деякий час працювала завучем, пропонували  навіть стати директором, але відмовилась».
            Педагогічна діяльність Галини Микитівни була високо оцінена. Їй присвоєно звання «Відмінник освіти»,  має Почесну грамоту Міністерства освіти.  У 1970 році нагороджена  ленінською ювілейною медаллю. В 1971 році Галині Микитівні вручили орден «Знак Пошани». У 1978 році вона одержала найвищу нагороду СРСР  - орден Леніна.  Орден Леніна вручав у Луцьку Леонід  Іванович Палажченко (тоді перший секретар Волинського обкому компартії України,  в майбутньому  - перший секретар  Чернігівського обкому).
У вересні 1978 року районна газета «Ратнівщина» напише: «Галину Микитівну Поліщук   у Забродах знає  кожен. Бо в селі важко знайти хату, в якій нема чи не було її учнів. Ті, кому відкривала вчителька дивний світ рідної мови і літератури, тепер вирощують хліб, стоять за токарними верстатами, зводять будівлі, вчать, як і вона дітей прекрасному. Орден Леніна, яким нагороджена Г. М. Поліщук – то висока оцінка  її невтомної праці».
          Тут у Забродах, Галина Богдан знайшла своє сімейне щастя. У 1950 році  пов`язала свою долю з Ананієм Поліщуком. Високий та ставний був парубок. Галина Микитівна позитивно вплинула на чоловіка: він став студентом Луцького педагогічного інституту, вступивши на заочне відділенні факультету фізичного виховання й почав працювати вчителем фізкультури.
           Галина Микитівна - мати двох синів. Своїм нащадкам Галина Микитівна  передала скромність, доброту, повагу до людей, любов до праці. Старший син Володимир поїхав на малу батьківщину своєї матері - в місто Охтирку. Працював інженером на заводі, має двох дітей – сина і дочку. Другий син  - Віктор, лікар, проживав у Михайло-Коцюбинському. На жаль, нещодавно Галині Микитівні довелось проводжати його в останню дорогу. Але від сина залишився найцінніший скарб – дві донечки: Оксана та Мирослава.  Так, Мирослава  перейняла від своєї бабусі вроду. Інша, Оксана, стала продовжувачем педагогічної діяльності. Ще одна творча особистість родини – невістка Ніна Іванівна тішить мешканців району та області  вишивками неймовірної краси. Однак найголовніша утіха Галини Микитівни - правнучок Ваня. Під умілим  наставництвом своєї прабабусі хлопчик успішно освоює шкільні ази, хоча до школи ще й не пішов. Та й воно не дивно. Прабабуся Галина Микитівна - його найулюбленіший педагог. По-іншому й бути не могло.

                                                                                                                   Інна Шовкун

                                                                                                                        Олена Сердюк           

Немає коментарів:

Дописати коментар