Дуля Матвій Матвійович

(14.10. 1924 – 28.10. 2003)

90 років від дня народження директора Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки (1957-1996), лікаря-стоматолога вищої кваліфікаційної категорії, відмінника охорони здоров’я, бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікаційної категорії.

Матвій Дуля народився в с. Михайло-Коцюбинське (Раніше с. Козел) Чернігівського району в сім’ї службовців. Дитинство минуло у селі Козел, юнацтво у містах Батурині та Чернігові. Закінчивши Чернігівську середню школу №15 (нині №1) вступив до Чернігівського медичного училища (нині Чернігівській базовий медичний коледж). Після закінчення училища (перший повоєнний випуск 45-го року) за направленням приїхав у м. Ізмаїл. Тут розпочав трудову біографію з посади інспектора лікувального профілактичного сектору Ізмаїлівського обласного відділу охорони здоров’я. А через два роки очолив Ізмаїльську обласну медичну бібліотеку. 1949 року вступив до Харківського бібліотечного інституту. З самого початку зріла думка перетворити бібліотеку в обласний бібліотечно- методичний центр з наданням медичним працівникам найнеобхідніших знань, дбати, щоб книга доходила до кожного оперативно і вчасно. Його план з організації при кожній лікарні книжкових пунктів видачі медичної книги, розроблений разом з відділом охорони здоров’я, було реалізовано.             З ліквідацією у 1955 році Ізмаїльської області, Матвія Матвійовича перевели у м. Черкаси, де він очолив Черкаську обласну медичну бібліотеку. Через два роки повернувся на батьківщину у м. Чернігів і очолив Чернігівську обласну медичну бібліотеку. Матеріальний стан бібліотеки був вкрай незадовільний. Обшарпане, старе, барачного типу приміщення вимушені були ділити між собою бібліотека, служби психоневрологічної лікарні та будинок санітарної освіти. І лише 1963 року приміщення перейшло повністю у власність бібліотеки. Почалася велика реконструкція і добудова приміщення. А це - два книгосховища, читальний зал, нові кабінети. Приміщення обклали цеглою, провели теплотрасу. Придбали найсучасніший на той час розмножувальний апарат «ЕРА» для видавництва перших покажчиків, інформаційних листів та апарати «Мікрофот» і «Пентакта» для читання мікрофільмів і документів на мікрофішах. Кожен відділ одержав друкарську машинку.             Маючи досвід роботи по створенню мережі медичних бібліотек, Матвій Матвійович зразу організував її у Чернігові і вже у 1957 році відбувся перший триденний обласний семінар для бібліотекарів медичних бібліотек області. 1960 року мережа медичних бібліотек об’єднала 60 бібліотек, а у 1966 році - 64. Обласна наукова медична бібліотека стала науковим методичним центром.             Через міжбібліотечний абонемент були налагоджені зв’язки з багатьма медичними бібліотеками. Кандидатські дисертації з медицини захищалися завдяки можливості використання в роботі документів з книжкових фондів медичних бібліотек всього радянського простору. Тільки з 1958 по 1980 роки на теренах Чернігівщини було захищено понад 30 наукових кандидатських праць з медицини.             Вирішувались питання наукової організації роботи. Книжковий фонд було переведено з інвентарної на систематичну, а журнальний – на систематично-алфавітно-порядкову систему розстановки. Впроваджено систематизацію літератури за універсальною десятичною класифікацією та перекласифіковано за нею весь наявний фонд. Введено централізоване комлектування бібліотек центральних та міських лікарень. Створено довідково-пошуковий апарат, який складався з системи каталогів: алфавітного, систематичного, предметного, періодики і картотек.              Паралельно велася наукова бібліотечно-бібліографічна робота з медичного краєзнавства. 1974 року вийшов з друку науково-бібліографічний покажчик «Наукові праці медичних і фармацевтичних працівників Чернігівської області», який включив наукові роботи за 20 років (1951-1971 роки). Це був початок копіткої наукової праці. Надалі ця робота не припинялася. І вже до 1300-річчя Чернігова було видано науково-бібліографічний покажчик у двох книгах «История медицины Черниговщины» (1783-1917) та «Здравоохранение Черниговской области»(1917-1985), який налічував 5494 джерела і відображав історію медицини та охорони здоров’я Чернігівщини за 200-річний період. Покажчик такого напрямку вперше з’явився в історії медичних бібліотек України. Високу оцінку йому дала генеральний директор Республіканської наукової медичної бібліотеки (нині Національної) Раїса Іванівна Павленко.              Розвивалась і втілювалась в життя мрія про створення на базі бібліотеки центру науково-медичної інформації. Можливим це стало, коли всі ідеї і задуми підтримали Всесоюзний науково-дослідний інститут (Москва), Республіканський центр науково-медичної інформації та Республіканська наукова медична бібліотека (нині Національна). При кожному лікувальному закладі запрацювали групи науково-медичної інформації, які очолювали заступники головного лікаря з медичної частини, а обов’язок секретаря виконували бібліотекарі. При обласному відділі охорони здоров’я запрацювала рада науково-медичної інформації, куди входили всі обласні спеціалісти. Модель служби наукової медичної інформації (НМІ) для практикуючих лікарів було рекомендовано для втілення в інших областях України і Росії.              1993 року бібліотекою придбано перший південно-корейський комп’ютер «SAMSUNC» , а 1994 року перша на той час автоматизована бібліотечна комп’ютерна програма «МАRK». Бібліотека переходила до створення електронного каталогу.             1999 року вийшла книга Анатолія Микитовича Груші, головного лікаря обласної лікарні, у співавторстві з Матвієм Матвійовичем Дулею - «З історії медицини Чернігівщини», яка охоплює періоди розвитку медицини на теренах Чернігівщини від народної, приказної, земської до медицини радянського періоду. А через рік - ще одна у співавторстві зі Світланою Пасталицею, генеральним директором комунального підприємства «Ліки України» - «Розвиток медицини та фармації на Чернігівщині». Вже розмінявши восьмий десяток літ, Матвій Матвійович продовжував наукову роботу з медичного краєзнавства.              Він увійшов в історію медицини як лікар, бібліотекар-бібліограф, що стояв у витоків відродження бібліотечно-інформаційної служби у 60-тих роках, інтенсивного розвитку бібліотеки у 70-80-тих, впровадження нових комп’ютерних бібліотечних технологій у 90-тих роках минулого століття. Його стаж нараховував 50 років очільника обласних наукових медичних бібліотек. Ім’я Дулі Матвія Матвійовича занесено до другого тому Енциклопедії Сучасної України в розділі «Бібліотеки медичні».              Воістину приклад справжнього служіння батьківщині й улюбленій справі!                                                                                                                              Надія Яременко,                                                           директор Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки

Джерело : Офіційний сайт Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації.

Биковець Микола Миколайович

(1931 – 1993)

Народився 20 грудня 1931 року в Михайло-Коцюбинському, Чернігівської області. Працював в редакції обласної газети «Деснянська правда», потім в обласному комітеті по справах друку. Публікувався  в обласних газетах, автор трьох збірників віршів: «Откровение»(1991), «От встречи до разлуки» (1993), «Своими глазами» (1994). Помер в 1993 році.

                             

СВОЯ ДОРОГА

От порога

до порога

мчат стремительно дороги,

без оглядки,

по порядку,

будто строки на тетрадке.

Только всё же

в них прохожий

заплутать никак не может:

хоть дорог

и очень много,

всяк идёт своей дорогой.

В РЕДАКЦИИ

На пороге, робкая, вспыхнула зарницею –

Два кусочка неба в радуге ресниц.

Прятала, смущённая, взгляд между страницами

В окруженьи строгом незнакомых лиц.

А потом на сердце струны задрожали

И запахло талой просинью Десны:

То в тетрадке девушки строки оживали,

Лепестком роняя первый луч весны.

Маленькая, хрупкая, с куцыми косичками

В окруженьи дружеских и знакомых лиц.

То сама поэзия шелестит страницами –

Два кусочка неба в радуге ресниц.

МАЙ

Платье, какое платье

Надела весна сегодня!

В кружеве ярких пятен

Весеннее половодье.

Краски живой палитры

Вспыхивают цветами.

Сердце моё залито

Серебряными стихами.

* * *

Солнце дрожит

В золотой паутине лучей.

Бьются под снегом

В оживших проталинах струи.

Снег, словно шуба,

Сползает с нагретых плечей.

Поют, словно в арфе,

Весной пробуждённые струны.

* * *

По лесной дороге,

словно в бирюзе,

я купаю ноги

в утренней росе.

Что милей и краше!

Пробудясь от сна,

мне ветвями машет

каждая сосна.

Здесь любые грёзы

превратятся в быль,

мне для вас, берёзы,

наплевать на стиль.

Сброшу пиджачишко,

влезу на сосну,

чтобы лучше с вышки

разглядеть весну.

БАБЫ

Клубится пар

над горящей массой.

Вгрызаются в массу

лопаты-грабли.

Как будто на булку

сливочное масло

кладут бетон

невесёлые бабы.

Вдруг ухватила за душу

стыдоба,

а в горло вцепилась

жестокая боль:

да разве не стыдно,

что в грязную робу

одета прекрасная

чья-то Ассоль!

Кому это нужно,

чтоб женщины эти

(таких воспевали

Петрарка и Блок)

таскали лопаты –

уже на рассвете,

кляня бесконечно

свой тягостный рок!

Мадонны, мадонны,

не здесь ваше место,

здесь только шипы

и – ни капельки роз.

А вы, наши дочери,

жёны, невесты,

достойны любви,

а не горя и слёз…

* * *

Плывут облака лохматые,

вольно себе плывут,

будто утки с утятами

переплывают пруд,

плещутся в небе брызгами

так, что пушок вразлёт…

Ах, до чего же дорог мне

этот небесный свод!

И не цветастой радугой,

не голубой звездой…

Небо меня радует

чистотой.

* * *

Люблю, когда под куполом рассвета

заря смеётся в розовый рукав.

Мне кажется тогда, что вся планета

лежит младенцем на её руках.

Под небосводом – девичьим начёсом

свисает туч седеющая прядь,

и месяц – побледневший знак вопроса –

торопится ночлег свой отыскать.

Уже, собрав серебряные фишки,

исчез куда-то Млечный – старикан,

остались только звёзды-коротышки

и – тишина, как смолкнувший орган.

* * *

Листья умирают на ветру,

корчатся, поблёкшие, от боли.

Не видать им больше поутру,

как в росе купает гриву поле,

не шептаться в парке при луне,

наслаждаясь трелью поцелуя…

Умирает что-то и во мне,

если чью-то смерть я вдруг почуял.

ПОЗЁМКА

Уже декабрь, а снега так и нет.

Хлопочет дождь у милого порога.

Свинцово лёг за окнами рассвет.

В туман – как в шаль – закуталась дорога.

Но вот вздохнул украдкой ветерок,

Плеснул с ладошей утренние трели,

И брызнула пороша на порог,

К ногам давно отчаявшихся елей.

* * *

Декабрь капризничал, как малое дитя:

То в шубу кутался при первой же пороше,

То, испугавшись хилого дождя,

В плащ прятался и надевал галоши…

Но вот сумел напрячься, наконец,

И задышал могуче, незлобиво,

Потом надел привычный свой венец,

И началась зима. Свершилось диво.

ЯНВАРЬ

Сухарём хрустит примятый снег,

ветерок шершаво лижет щёки.

Белый дым развесив по Десне,

сам январь шагает по дороге.

То взмахнёт он кистью как маляр –

и румянец в небе заиграет,

то мигнёт шутливо, как фигляр –

и сугроб мгновенно вырастает.

Или вдруг сердито закричит

и как пьяный станет хулиганить,

в каждое окошко постучит

и потом метелицею станет.

Не студи ты сердце, не студи,

не ходи напрасно под окошком,

всё равно – любимую найти

мне поможет каждая дорожка.

* * *

Разметала вьюга волосы,

разметала кудри белые,

причитая бабьим голосом,

вдоль по улице забегала;

задышала в окна холодом,

зацарапала, колючая.

– Ты беги, беги из города,

уходи в леса дремучие.

Нынче ведьм совсем не жалуют –

ведьмы нынче просто лишние.

Уходи отсюда, шалая,

то ли к чёрту, то ль к Всевышнему! –

Испугалась вьюга, съёжилась,

затряслись от страха плечики…

И опять на небе ожили

звёзды – яркие кузнечики.

* * *

Зима приходит и уходит,

не вечна белая метель.

Так уж заведено в природе:

Сначала – снег, потом апрель.

С младенчества познавши это,

готовим летом сани мы,

а в зное солнечного лета,

бывает, хочется зимы.

Зимой же ждёшь июльской ласки,

рассветов тёплых и цветов.

Чуть-чуть устав от зимней сказки,

уж с летом встретиться готов.

И нету здесь каприза, вроде,

и никакая тут не цель.

Так уж заведено в природе:

сначала – снег, потом – капель.

* * *

Я встретил весну – молодую и жаркую,

не руки – а гибкие ветви берёзы,

косыночки – цвета зелёной лужайки,

и губы – которые пахнут как розы…

Я пил поцелуй – бесконечный от сладости,

шептались о чём-то в пожатии руки.

Я знаю: при встречах пьянеют от радости,

но лучше – когда не бывает разлуки.

* * *

Мне по-домашнему уютно и тепло.

Вдали, как ручейки, бегут дороги.

А рядом дед – как будто бы назло –

Тоскливо философствует о боге.

Не против бога я, не против старика.

Мне б только слушать тишину и ветер,

Мне б только видеть чистые луга

И чуточку бы помечтать о лете.

А дед… Ну что ж… Крути хоть, не крути,

Но он счастливым в жизни тоже не был. –

Не так уж трудно сбиться на пути,

Когда живёшь с людьми, а думаешь о небе.

ДОБРОЛЮБОВ И ШЕВЧЕНКО

То было в пору мрачных лет,

Когда земля стонала в муке.

По-братски критик и поэт

сплели в пожатьи крепком руки.

Над миром, вспыхнув, как заря,

Пронёсся гордый клич Тараса…

Восстал народ против царя

От Петербурга до Кавказа.

Сегодня тоже как-то вдруг

Померкли радостные блики…

И всё ж мы чтим пожатье рук

Двух Прометеев, двух великих.

ФИЛОСОФИЯ ЖЕСТОКОСТИ

На прилавках – головы телячьи,

На прилавках – головы иные,

Даже и сейчас глаза их плачут,

Несмотря на то, что и свиные.

Ну а если допустить безумство

И представить эти морды в лицах,

То возникнет тягостное чувство:

Надо всем пойти и удавиться.

 СЛОВО

Нелегко даётся ласковое слово,

Хоть в душе с пелёнок мы его храним…

Вот тогда и зреет семя слова злого,

Мог бы быть и добрым – стал совсем другим.

Так бывает в жизни, если нету света,

Если чахнут всходы неокрепших чувств.

Пусть их больше будет – слов, теплом согретых!

Пусть их много будет!

Пусть! Пусть! Пусть!

* * *

 Нет ни отца, ни матери давно:

В раздумье вечном скорбные кресты.

А мне всё представляется одно:

Сам не прошёл я и одной версты.

То ль попрощался с детством, то ли нет?

Была ли встреча с юностью когда?

И трудно даже вспомнить, как вослед

Засеменили зрелые года.

Мелькнёт косынка где-то – это мать…

Фуражку-восьмиклинку – чтил отец…

Не устаю я в людях узнавать

Знакомый стук любимых двух сердец.

Без них я мало значу и сейчас,

Хоть и прошёл сквозь чащу долгих лет.

Порой мне кажется, что нету жизни в нас,

Когда родных и близких рядом нет.

Майбутнє молоді - в громаді!

Молодь дізнавалась про реформу, щоб майбутнє «підгледіти»

Молодь – це ті, кому цікаво жити тут і зараз. Про життя в об’єднаній Михайло-Коцюбинській громаді й реформу місцевого самоврядування говорили в бібліотеці селища під час інформаційної зустрічі, яка була організована працівниками відділу обслуговування Чернігівської районної бібліотеки й #громадською організацією «Центр взаємодії» в рамках реалізації проекту #USAID «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні», що впроваджує Асоціація міст України. Співпрацю пілотних громад координує партнер проекту #USAID #PULSE – #IREX.

Варто зауважити, що на зустріч з експертами прийшли представники не лише молоді, а й зрілого покоління, що ще раз засвідчує: актуальні проблеми сьогодення цікавлять усіх без винятку. Відповідно – питань виникло достатньо й доволі різноманітних. Експерти Чернігівського регіонального відділення Асоціації міст України Дмитро Іванов та Валерій Воробей розповіли про темпи проведення процесу децентралізації на Чернігівщині. А результати є. Ми – на третьому місці серед українських областей, звідси – маємо певний досвід й власні історії успіху. Однак райдужною ситуацію теж не назвеш. Законодавчий процес України, на жаль, за реформою «не встигає», тому ОТГ-першопрохідці змушені «набивати гулі», торуючи шлях у дні прийдешньому. День сьогоднішній – це й проблеми сьогоднішні. Людей цікавили питання передача землі в управління ОТГ, спроможність Михайло-Коцюбинської громади відповідати запитам потенційних інвесторів, розширення сфери послуг, які мешканці могли б отримати у своїй громаді. Звучали й «болючі» питання, що стосувалися етапу «становлення» будь-якої ОТГ. Це й кадровий голод, створення відділів, налагодження їх роботи, адаптація й взаємодія. Певного оптимізму додав інтерес молоді до написання проектів із можливістю залучення фінансових інвестицій. Варто чесно зізнатися, що таких «мрійників» серед присутніх на зустрічі було небагато, однак у громаді вони є. А мрії, як відомо, змінюють світ. Головне – визначитись з ними вчасно.

До речі, за доленосним збігом обставин саме 20 жовтня відбувалося перше засідання робочої групи з розробки стратегії розвитку Михайло-Коцюбинської громади. Усі, хто хотів долучитися до цього процесу, отримали запрошення і змогли розповісти про своє «бачення майбутнього». Мудрі ж люди стверджують: розуміння мети - це перший крок на шляху її досягнення. Тож, цікавої нам усім подорожі!

Олена Сердюк,  бібліотекар відділу обслуговування Чернігівської центральної районної бібліотеки.

 

                 Бібліотекар та кореспондент в одній особі, 

                      або Трансформації в умовах реформ

            Ми не обираємо час, в якому живемо, але здатні прийняти його виклики, аби змінитися. Реформа місцевого самоврядування стартувала на Чернігівщині в 2015 році. У новостворених об’єднаних громадах життя вирує й змушує знаходити відповіді на десятки питань кожного дня. Цілком логічно, що працівники бібліотек не лишаються осторонь цього процесу й прагнуть бути максимально корисними. Якщо для цього потрібно освоювати новий вид діяльності, значить, потрібно вчитися.

           Так, 11 жовтня в Центральній міській бібліотеці імені Михайла Коцюбинського відбувся одноденний тренінг «Робота PR-клубів бібліотек в умовах децентралізації». Одразу три представниці бібліотечної справи презентували ОТГ Чернігівського району: Михайло-Коцюбинська, Іванівська й новостворена Олишівська. Навчання відбулося в рамках реалізації проекту #USAID «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні», що впроваджує Асоціація міст України. Співпрацю пілотних громад координує партнер проекту #USAID #PULSE – #IREX.

            Тренінг дав можливість дізнатися про ази співпраці з місцевими на регіональними ЗМІ. Бібліотекарі вчилися писати прес-релізи, створювали меседжі й вивчали історії успіху, аби впровадити цей досвід у своїй діяльності. А проінформована громада – це успішна громада, бо вона знає, куди рухається.

Олена Сердюк-Печорна

#USAID #PULSE #IREX #АМУ #ПУЛЬС

Седнівська осінь - 2017

                 Гості на порозі – це  ще одна нагода щиро усміхнутися й 

                                            розповісти про книгу.       

13 вересня в Михайло-Коцюбинській громаді приймали делегації з об’єднаних територіальних громад  Хмельниччини, Івано-Франківщини та Черкащини. Знайомилися, ділилися досвідом, говорили про важливе, планували, мріяли й про душу не забули. Адже зустріли гостей, як і годиться,  короваєм і піснею у виконанні Михайло-Коцюбинського народного аматорського хорового колективу «Джерело». А щоб знали, що на Чернігівщині люди живуть творчі й талановиті, бібліотекарі відділу обслуговування Чернігівської ЦРБ організували виставку робіт майстрів-односельців. Гості з цікавістю слухали розповідь Інни Шовкун про джерела натхнення умільців та їх життєві долі, фотографували вироби й дивувалися, що в Михайло-Коцюбинській ОТГ чоловіки навіть вишивати уміють. Хоча й жінки тут живуть особливі. В цьому учасники зустрічі переконалися після розмови з письменницею Оленою Печорною. До речі, розчулені були як гості, так і сама авторка, адже виявилось, що її книги читають і знають  в цих мальовничих куточках України.

Осіннє золото