з нагоди 95 - річчя Чернігівського району
для газети "Наш край"
Селище Михайло-Коцюбинське, у минулому Козел – це
переплетіння людських доль. Так було завжди. Сюди приїздили звідусіль, звідси
вирушали у світи й тут лишалися, аби прожити життя. Свою
первісну назву поселення
запозичило від річки Козел, на берегах якої розкинулось. Також відомо, що село
розпочало своє існування на землях острова Красна гряда, відомого з 1571 р.,
коли ним заволоділи любецькі шляхтичі Юшкевичі та Богуші. У Філарета
Гумілевського знаходимо пояснення виникнення поселення: «По самому названию
поселение древнее, не гетманское, которому известен кацап, а не козел; и как
древнее имение епископской кафедры, поселение дотатарское…». Поблизу села
виявлено городище, поселення й курганний могильник часів Київської Русі. Вперше
згадується в Чернігівській Переписній книзі 1666 р. як село Борисоглібського
монастиря. За часів козаччини село
входило до Любецької сотні Чернігівського полку. З 1782 року центр
Козлянської волості Чернігівського повіту. В
ХІХ ст . просліджується динаміка зростання населення і вже в 1897
році в селі проживає 3891 мешканець – 724 двори. Діяли дві
православні церкви Петропавлівська та Покровська (на місці старих церков у
кінці ХІХ ст. побудували нові (1878,1882).
У 1847 р. діє «приходское училище
палаты государственных имуществ», яке в 1868 року отримало статус земської школи. 1864 рік – відкрито лікарню.
1897 рік – відкрито першу в повіті
сільську бібліотеку. Працювали три
заїжджі двори, крамниця, 44 вітряні млини, 2 маслобійні заводи.
Історія внесла свої
корективи. У січні 1918 року в селі встановлено радянську владу. В цей час відкрито колбуд, аптеку, бібліотеку,
школу, будинок культури, організовано три колгоспи. З 1923 по 1962 рік селище було районним центром Чернігівської
області. З 1929 року в джерелах зустрічаємо різні назви села: Войків, Войківський
район та село Куйбишев. Назви не прижилися. В 1935 році населений пункт було
перейменовано на честь класика
української літератури М. М. Коцюбинського. 1960 року село Михайло –
Коцюбинське отримало статус селища міського типу.
У роки Другої світової війни на захист
Вітчизни пішло з села 982 жителі, 628 не
повернулися до рідних
домівок - полягли на фронтах.
Уродженці села Костянтин Федорович
Шкаруба (1915-1954), Степан Савелійович Одноорченко (1914-1992) та Яків
Федорович Руденок (1915-1992) удостоєні високого звання “Герой Радянського
Союзу”. У часи незалежної України, захищаючи
державний суверенітет та територіальну
цілісність держави, своє життя
віддали сучасні Герої України Володимир Брешинський та Іван Томилко
(посмертно нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ст.). Шануючи памʼять про
подвиг, вдячні односельці в центрі селища в 2015 році встановили Меморіал учасникам АТО.Дбали про рідне селище і в повоєнний час, коли згасли фронти Другої Світової. Райцентр відновлювався за керівництва Погорілого І. П., Ященка Д. Н., Лисенка Г. Ф., Мироновича Д. П. Були заново побудовані приміщення лікарні, школи, банку, пошти, бібліотеки, Будинку культури, райкому, райвиконкому.
Стрімкий розквіт селища відбувся у 70 - 80 роках. В 1972 році на посаду голови колгоспу ім.
Войкова приходить Горбач Василь Якович. За
його керівництва на околиці зводиться великий комплекс для відгодівлі
молодняка великої рогатої худоби. Господарство щороку продає державі півтори тисячі тонн мʼяса. Одночасно
утримувалось 4800 голів ВРХ. За клопотанням та підтримки Василя Яковича в
селищі асфальтовано дороги, проведений водогін, до осель колгоспників підведено газ, побудований
Будинок культури на 300 місць.
В цей час
функціонує 33 організації. Серед них
вирізнялася «Сільгосптехніка», потужності якої
дозволяли працевлаштувати не лише
мешканців М. –Коцюбинського, а й охочих
з навколишніх сіл. Загалом нараховувалось близько 300 робочих місць. При
«Сільгосптехніці» діяв автопарк на сто тракторів і машин. Працювала майстерня
по ремонту машин та комбайнів, були
організовані курси трактористів. За
керівництва Биковця О. Г. впроваджувались раціоналізаторські пропозиції, підприємство пʼять разів отримувало
перемогу в змаганнях серед «Сільгосптехнік» по
Україні. Одночасно в селищі
працювали міжрайонний лісгосп, «Сільгоспхімія», побутовий комбінат, ватиновий
цех, два комунгоспи, комбікормовий
завод, який за рік переробляв 24 тонни
зерна (135 робочих місць).
За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти й
культури 112 жителів нагороджено орденами й медалями. Вагомі здобутки були й на
освітянській ниві. Не одне покоління спортсменів виховав відмінник народної освіти
вчитель Шпак Микола Ілліч, автор проекту та організатор будівництва селищного
стадіону «Олімп», який носить його імʼя.
В українській літературі відоме імʼя уродженця села
Козел, українського поета і журналіста, громадського діяча Еллана Василя
Блакитного. У 2018 році, вже в обʼєднаній Михайло-Коцюбинській громаді було засновано премію на
його честь. Найпершою лауреаткою в
номінації «Література» стала Наталія Олександрівна Сапун, людина щирого серця і
відкритої душі. Літературну справу продовжено. В сучасній українській
літературі М. – Коцюбинське презентує лауреат літературних премій, член
Національної спілки письменників України Олена Печорна.
Вже протягом багатьох років щирою піснею тішать односельців
учасники хорового колективу «Джерело» при
М.-Коцюбинському Будинку культури.
Колектив створений 1968 року. Захист на звання «Народний аматорський хор» відбувся 1992 року за хормейстера Миколи Гончаренка. З того
часу не раз змінюється склад колективу, керівники, а це відомі музиканти чернігівщини,
але звання не полишає співаків. Нині
керує хором Олексій Лактін, лауреат премії Еллана Блакитного 2018 р.
Нові часи продукують
нові зміни. З грудня 2016 року шляхом добровільного обʼєднання, яке
проходило в рамках децентралізаційних процесів в Україні, була утворена
Михайло-Коцюбинська обʼєднана територіальна громада. Більшістю голосів головою М.-Коцюбинської ОТГ було
обрано Миколу Васильовича Завального. У 2014 році Миколу Васильовича нагороджено грамотою президента Клубу голів громад України та медаллю «За
вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування та зміцнення української
державності». Адміністративним центром
стало селище Михайло – Коцюбинське, до складу громади увійшли 19 сіл і 1 селище міського типу 8 –ми
старостинських округів: Андріївка, Левковичі, Зайці, Льгів , Льгівка, Кругле,
Кархівка, Леньків Круг, Жукотки,
Гірманка, Левоньки, Пльохів, Скугарі, Бірки, Шибиринівка, Антоновичі, Москалі,
Ведильці, Малійки. Загальною кількістю населення 8423. Освіта представлена шістьома
загальноосвітніми закладами, де навчаються
612 учнів та чотирма закладами дошкільної освіти. М.-Коцюбинську
гімназію визнано опорною. Працює школа
мистецтв на пʼять відділень, сім фельдшерсько-акушерських пунктів та
амбулаторія загальної практики сімейної медицини, медичний центр для
реабілітації людей із неврологічними патологіями та серцево-судинними
захворюваннями «VITAL», історико-краєзнавчий музей, дванадцять закладів культури. В обʼєднаній
громаді за рахунок коштів, виділених на соціально-економічний розвиток,
були проведені капітальні ремонти
(заміна покрівлі, вікон та дверей, реконструкція системи опалення та харчових
блоків) в закладах освіти, культури, придбана спецтехніка, вібулося відкриття
спортивного майданчика зі штучним покриттям (М.-Коцюбинська гімназія), встановлено
нові автобусні зупинки, освілюються
вулиці, ведеться робота по ремонту доріг. На території громади працюють цех з
виготовлення меблів, ТОВ "ЕКОБІОПРОМ" (обробка деревини, виготовлення
паливних гранул з відходів деревини), приватно-орендне підприємство ім.
Войкова, яке спеціалізується на розведенні ВРХ, виготовленні продуктів борошномельно-круп’яної промисловості. Агропромислова
компанія Agricom Group представлена в М.-Коцюбинській громаді ТОВ «ДОБРОДІЯ
ФУДС» та ТОВ «АГРОФІРМА ІВАНІВКА».У травні цього року відбулося урочисте
відкриття заводу з виготовлення пластівців із зернових культур і продуктів на
їх основі. Потужність виробництва – 1 мільйон кілограмів готової продукції на
місяць. Завод зайняв територію колишнього комбікормового заводу.
Михайло-Коцюбинська – аграрно-промислова, відкрита для
інновацій та зовнішнього світу, інвестиційно- та туристично- приваблива перлина
Чернігівського Полісся, яка дбає про історико-культурну спадщину. Екологічно
чиста, комфортна та беспечна для проживання, духовно багата спільнота активних і дружніх людей, які ведуть здоровий спосіб
життя.
