Translate

субота, 28 грудня 2019 р.

Вшанування жерт голодоморів







Подвиг Гідності та Свободи


           Події, які відбуваються в сучасній Україні, беззаперечно увійдуть в підручники з історії – колись, згодом. Їх будуть вивчати, ретельно поділивши на параграфи, висуватимуть припущення й гіпотези, шукатимуть причинно-наслідкові зв’язки, тоді як для мільйонів сучасних українців спогади про цей період були, є і будуть літописом їхньої долі.

            21 листопада до Михайло-Коцюбинської публічної бібліотеки завітав особливий гість - патріот, безпосередній учасник Революції Гідності, батько загиблого героя Микола Миколайович . Його запросили на годину-спогад, аби нагадати односельцям про доленосний період в історії України та вшанувати героїв сучасності. Розповідь Миколи Миколайовича про листопад 2013-го та буремні події Революції Гідності виявилась настільки живою, щирою, болючою і натхненною водночас, що всі присутні мимоволі занурились у минуле. Зворушили жіноцтво спогади про єдиного сина, Героя України Івана Томилка. А вірші, котрі «народжуються» в серці Микола Миколайовича, щоб згодом «попроситися» між люди, змусили односельців і посміхатись, і зітхати в глибокій задумі. Начальник відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Лідія Олександрівна Гаєвська подякувала Миколі Миколайовичу за виховання сина і беззастережну любов до України, теплі слова подяки висловили бібліотекарі, працівники Михайло-Коцюбинського селищного будинку культури підготували у дарунок пісні, які виконала талановита і щира Ірина Недобой. На добру згадку про зустріч лишилися світлини.         
          От лишень живі квіти, що лягли до меморіалу загиблих героїв, того дня хапали за руки вітер – рвучкий і вільний, немов українська душа…
                                                                                                                 Олена Печорна









           


Інтерв’ю з письменником? Вам – до бібліотеки!


          Хочеться дізнатися більше про написання улюбленої книги або ж розпитати про довгоочікувану книжкову новинку? Запросто. Варто лишень завітати до бібліотеки й зустрітися з… ким? Звісно, з письменником, адже дехто з авторів ще й бібліотекарем працює. І як приємно, коли цікавляться сучасним літературним процесом саме молоді та креативні.
Так, старшокласниці школи №20 міста Чернігова не полінувалися і приїхали до Михайло-Коцюбинської публічної бібліотеки з відповідальною місією – взяти інтерв’ю у письменниці Олени Печорної. Розмова виявилась цікавою, змістовною та щирою. Авторку «Фортеці для серця» (а цей роман найбільше сподобався юним читачкам) запросили відвідати їхній навчальний заклад, а до того часу обіцяли підготувати сюрприз у вигляді відео презентації. Що ж… Здається, листопад обіцяє бути творчим. 




Берегиня поетичного слова Наталія Сапун

         З неба, в якому грівся зародок листопаду, проривались сніжинки – дрібні, ледве помітні, але вже цілком реальні посланці зими. Люди поспішали у справах – важливих й не надто, на те воно і життя, а  в книгозбірні по вулиці миру, що в селищі Михайло-Коцюбинське, відбувалось занурення. Дивина - скажете? Можливо. В сучасному й такому прагматичному світі, на жаль, подібне явище трапляється ой як рідко, адже занурились не кудись, а в глибини людської душі. Власне, збірочка Наталії Сапун так і називається – «Душі криниця», а сама авторка є давньою й доброю подругою бібліотеки.
         Про цю звичайну і водночас надзвичайну жінку можна розповідати багато. Й однаково всього не розкажеш. Бібліотекар, заразом і колишня учениця Наталії Олександрівни, Олена Сердюк представила її як близьку й надзвичайно важливу людину. Справжню цінність таких усвідомлюють лише тоді, коли доля розводить шляхи-дороги в різних напрямках. Мешканці селища Михайло-Коцюбинське звикли, навіть не так – «призвичаїлись» до берегині поетичного слова, натхненниці, талановитого педагога. Зовсім нещодавно Наталія Олександрівна стала міською жителькою, так вже склалося, однак в селищі її все одно сприймають не інакше як «своя» Добре, що її уваги стане на всіх, і мудрості вистачить, і турботи, і любові.
         Наталія Сапун – приклад того, як можна лишатися вірною своїй мрії. Доля щедро обдарувала її талантами, і так само щедро «винагородила» випробуваннями. Життя було різним, але саме воно навчило відчувати ближнього так щемко, щиро, по-справжньому. Наталія Олександрівна, мов надточний барометр, вловлює і радощі, й печалі сучасників, пропускає крізь серце і трансформує у вірші. Працівники бібліотеки мали радість бути дотичними до створення перших її збірок «Памʼять серця» та «Відлуння думок». І нехай ці видання не є досконалими, адже це самвидав, однак жіноча душа, котра ховається між поетичних рядочків, є настільки живою, відкритою, щедрою та чуйною, що мимоволі починає здаватись, що не поезію читаєш, а розмовляєш з близькою людиною – подругою, мамою, бабусею. Вона і зрозуміє, і підтримає, нагадає про одвічні людські цінності, розповість про дива природи, які ми звикли не помічати, порадить, благословить. Її вірші прості, так, але в цій простоті глибочінь - дна не дістати. Недарма ж - «Душі криниця»  
         До речі, як не дивно, на творчість авторки мала безпосередній вплив… реформа місцевого самоврядування. Так-так. У серпні 2018-го Наталія Сапун стала лауреаткою премії імені Василя Еллана-Блакитного, яку започаткували в Михайло-Коцюбинській обʼєднаній територіальній громаді. В номінації «Література» за творчий доробок авторки проголосували абсолютною більшістю голосів, а грошова  винагорода  стала спонсором справжнього «дива». Наталія Олександрівна використала кошти за цільовим призначенням «творчість» ;)  і видала-таки збірку, котру вже встигла роздарувати. Власне, інакше й бути не могло, жінка звикла щедро ділитися найдорожчим.
         Так само щедро Наталія Олександрівна поділилася теплом свого серця з усіма, хто завітав до бібліотеки, щоб зустріти листопад поетично. Її розповідь про творчість, життя, спогади дитинства і мальовничу Стахорщину зацікавили та розчулили. Поезії у виконанні авторки стали джерелом натхнення. Спілкування продовжилось, як і годиться, за чашкою ароматного чаю, а на згадку лишились фотографії, спогади-сонечка й тепло на рівні серця. Щиро дякуємо всім, хто долучився до свята, й зичимо яскравого занурення… в глибочінь книги та життя   
                                                                                                      Олена Печорна
  
Наснилось мені вночі поле пшеничне,
Волошками вишите аж до небес,
Шепотіло мені про щось таємниче,
І ступила я в сні на стежку чудес.

Повела мене стежка у царство любові,
Де напоюють землю джерельні ключі,
Де квітнуть на небі зірки вечорові,
І тихо бринить пісня річки вночі.

Простелилась стежка до рідної хати,
Що дрімає у мальвах і вишняку.
Колискову в ній співає нам мати,
І небо цвіте у зірковім вінку.

Я струсила з плечей чорні крила печалі,
Увесь біль і тривогу - теж із серця свого.
Заясніли надією світлою далі,
Бо припала, мій краю, я до чола твого.













Плануємо. Радимось. Надихаємо.


Першого листопада на базі Михайло-Коцюбинської публічної бібліотеки відбулася  робоча зустріч працівників у повному складі.
Привітала присутніх й поділилася власним баченням діяльності  бібліотечної сфери громади начальник відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Михайло-Коцюбинської селищної ради Лідія Гаєвська. Про ідеї, плани, специфіку ведення звітної документації розповіла директор публічної бібліотеки Інна  Шовкун. Подбали й про змістовне дозвілля найменшеньких читачів. Так, заступник по роботі з дітьми Галина Полевик проінформувала колег і внесла ряд пропозицій щодо цікавих конкурсів. Не оминули увагою й такі нагальні робочі питання, як переведення книжкових фондів на універсальну десяткову класифікацію. Радилися, планували, занотовували, тому що спільна робота не лише згуртовує, а ще й надихає на особисті професійні звершення.





пʼятниця, 27 грудня 2019 р.

Кархівка святкує



В світлий  день Різдва Пресвятої Богородиці, з нагоди Дня визволення Чернігівщини від німецько-фашиських окупантів в селі Кархівка відбулося відкриття відреставрованого  пам’ятника загиблим воїнам в роки ІІ Світової війни. 
Урочистості   продовжились   святкуванням дня села.
Михайло-Коцюбинська публічна бібліотека з Кархівською бібліотекою-філією організували книжкову виставку.  Михайло-Коцюбинський аматорський народний хор "Джерело" порадував  присутніх чудовим співом. Бібліотекар Тетяна Макаренко з працівниками культури організували  фотозону, повз яку не можна було пройти байдуже.











Читачу від читача


 



День Михайло-Коцюбинської громади

                           День народження країни святкували у родині
                       Михайло-Коцюбинської ОТГ

24 серпня у селищі Михайло-Коцюбинське зібралися українці від малого до великого, щоб єдиною громадою відсвяткувати День Незалежності та День селища, і не пожалкували, адже свято цьогоріч вдалося на славу.
Розпочалася свякова програма  нагородженням лауреатів Премії імені Василя Еллана Блакитного, відзначили й талановитих односельчан, і обдаровану молодь. Теплі слова подяки, побажання миру від виконуюйої обовʼязки Михайло-Коцюбинського селищного голови Ніни Володимирівни Ворох та начальника відділу освіти, молоді, культури та спорту Лідії Олександрівни Гаєвської, щира українська пісня у виконанні Ірини Недобой, Олексія Лактіна, Оксани Квашніної створили неповторну душевну  атмосферу.
Продовжили урочистості відкриттям  памʼятної дошки, котра вихопила з вічності особливу мить: 24 квітня 1918-го року у с. Козел Чернігівського повіту вперше прозвучав український гімн «Ще не вмерла Україна» у виконанні аматорського хору під керівництвом В. А. Рожаліна.
Двадцять один рік потому гімн незалежної української держави виконав народний аматорський хор «Джерело» Михайло-Коцюбинського селищного Будинку культури під керівництвом Олексія Лактіна.
І зазвучали пісні, задзвеніли на втіху мешканцям та гостям  - народні, естрадні, сучасні. Старостинські округи долучились до свята, організувавши барвисті та колоритні фотозони. Працівники дитячих садочків запросили на цікаву виставку виробів декоративного мистецтва. Тішили око таланти вихованців Михайло-Коцюбинської школи мистецтв. Вражав уяву бібліотечний лабіринт, де можна було і про рідне селище дізнатися, і за столом письменника посидіти, і серед «літаючих» книжок сфотографуватися, ще й у чарівний каталог «майбутнього» зазирнути – за підказкою. Рукотворна краса чекала поряд: плетені вироби Оксани Кондратенко, вишивка хрестиком Ніни Поліщук, Віктора Кравченка, Ольги Коваль та Дарини Щовкун,  різьблений вулик від Миколи Шпака  кликав бджілок-трудівниць. Тим паче, що зовсім поряд частував славною медовухою  знаний пасічник Михайло Борисович Томилко. Пахнули сири, пахтіла юшка, шкварчала картопелька, вино до келиха просилося, вата солодка вабила. І на найменшеньких розваги чекали: безкоштовна лотерея, слухняні поні, стрибучі батути, чарівні герої казок та мультиків. А яка краса розцвітала на щасливих дитячких личках! Мами й тата упізнати не могли. 
Святкували, бачились, незчулися, як вечір вогні дискотеки увімкнув. І затанцювала площа, загула, замерехтіла. А насамкінець вогняне шоу нічне небо запалило – на щастя, на радість, на нові світлі дні.