Микола Фурс "Поезія без гриму" - презентація

«Я навіть не знала, що мені подобається поезія», - так прокоментувала зустріч з поетом МИКОЛОЮ ФУРСОМ одна з читачок бібліотеки. Поета чи письменника починаєш розуміти, закохуєшся в його поезію, коли поспілкуєшся особисто. Так і цього разу, в дружньому сімейному колі відбулася презентація восьмої книги поета, нашого земляка Миколи Трофимовича Фурса. З новою книгою «Поезія без гриму» митця вітали керівники громади, саме за їх підтримки вона побачила світ. Сам автор цитував улюблені рядки, переповідав кумедні історії з життя, а їх у нього було ой як багато. Привітала колегу по перу і письменниця Олена Печорна.

Вірші Микола Фурса наповнені любові до життя, неньки рідної землі, України, правдиві і дотепні.

Спасибі тобі, Господи, за все:

За цвіт калини і п’янкий бузок,

За води, що Дніпро сивий несе,

І за пшеничний стиглий колосок.

Спасибі тобі, Боже, за талант,

За душу, що в поезію вкладаю,

За те, що стає навіть дилетант

Добрішим, коли вірш мій прочитає.

Спасибі тобі, Отче, за Вкраїну,

За мій народ, що вміє шанувати,

Хотів би кожен бути її сином,

Щоб мовою вкраїнців розмовляти.

Ти дав мені багатства чималі,

Я вдячний за усе твоє тепло,

Та ще прошу, щоб мир був на землі,

Щоб сиріт в Україні не було.

Олена Печорна з книгою "У затінку земної жінки"

 Відбулася презентація книги Олени Печорної «У затінку земної жінки».

Письменницю вітали, дарували квіти, робили фото на згадку. Ловили натхненну мить.

Ми отримали море усмішок, позитиву і багато нових вражень.

Ну, а хто не потрапив на захід, зможе зробити це трошки пізніше.

Що ще тут сказати? Що може бути краще від зустрічі з новою книгою, а тим паче з автором, який поділиться з вами сокровенним?

Поспішайте на зустріч з книгою!!!!

Горить свіча... І омивається сльозою.

 В Михайло-Коцюбинському вшанували пам`ять жерт голодомору 1932-1933 рр. 

"Сьогодні голодомор – не історична давнина, а глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять. Мільйони українців померли від голоду. Десятки мільйонів не народилися. Покалічені людські долі. Пригнічена воля, виснажена душа українського народу...  Ця трагедія торкнулася  кожного…. " : звернулася до присутніх голова селищної ради Ніна Ворох. Хвилиною мовчання пом`янули людей, які загинули мучительською смертю від голоду. Навстоятель Покровської церкви отець Сергій відслужив заупокійну лілію за невинними померлими.

Осіння замальовка від Марини Савчук

Я не змогла пройти повз, занадто гарним для моїх очей виявився цей пейзаж. Могутні клени, підняли свої руки-віти до сонечка, яке неначе розлило свою фарбу на них. Тендітні листочки, облиті сонячною фарбою, покинули свого рідного тата-клена і пішли в гості до матінки землі. А деякі вирішили спочатку зтанцювати ніжний вальс із вітром, щоб потім було, що розповісти своїй матусі. Яскраві кольори сліплять очі, туманять мозок, але кличуть до фантазій та надихають.

Надія Галковська "Майдан триває"

 

МАЙДАН ТРИВАЄ...

''''''''''''''""""""'''''''''

Майдан триває

в наших душах,

У спогадах, тривожних

снах...

Гарячий сніг, гарячий

сніг

У рік Шевченка

барикадний

Упав на нашу землю

страдну

Й на скроні білизною

ліг.

Майдани збурені

палали,

Як море вирували

віча,

І нам дивилась в очі

Вічність,

І ми міцнішими

ставали.

Бо знову долю

УКРАІНИ

Вирішували

украінці:

Постав народ,

не одиниці

Серед зими ,

що нас змінила.

Ми не допустимо

реваншу

Минулого

не повернути!

Ворожі поскидавши

пута,

Захистимо Вітчизну

нашу!

Через буремне

семиріччя

Над нами в небі

лине Сотня.

Вони,Героі, тут

сьогодні

І іхні зоряні

обличчя.

Гарячий сніг,

гарячий сніг

На скроні білизною

ліг...

Майдан триває

в наших душах,

У спогадах,

тривожних снах.

Спинись, прислухайся,

мій друже,

Як Дзвін Михайлівський

в серцях

Відлунює словами

Гімну:

"ЩЕ НЕ ВМЕРЛА

УКРАІНА!"

Майдану Гідності і

Свободи

Слава!

***********

Надія Галковська

Надія Галковська "Жінка-хризантема"

 

ЖІНКА - ХРИЗАНТЕМА

***

Так, я - жінка- хризантема.

Чи цвіту, чи одцвіла?

Паморозі діадему

Притуляю до чола.

Я стою у листопаді

Перед дзеркалом зими.

А вбрання моє крилате

Розпорошиться за мить.

У туманах- оксамитах

Я хитатимусь сама,

Як в незатишному світі

Бадилиночка сумна.

І в чеканні очманілім

Я втамую біль і гнів

Серед злив і заметілей,

Вітровіїв і снігів...

Та якщо ж колись полину-

Птах прозорий, неземний-

Понад світом безупинно

У вечірній вирій свій,

То й тоді не буду втішна,

Вищу благість не знайду,

Бо ж цвіла - свята і грішна-

Хризантемою в саду.

***

МОЯ ЛЮБОВ

ДО ОСЕНІ—

В ОНОВЛЕНИХ

ПОЕЗІЯХ

******************

1. ПАНІ ОСЕНЕ

«Пані Осене»,—

Стиха

Шепоче вільха.

Блимають хати

Підсліпуваті,

В туманному мОроці

Дихають.

Де ж то мій Храм?

Не знайду

В листопадовій

Віхолі.

«Пані Осене»,—

Хилиться віть,

А вуста мої ще

Рожевіють

Та гіркою калиною

Спіють.

Не зірвіть,

не стопчіть,

Хай дозрію.

Вповільненим

кроком.

Блукаю у луках,

Оминаю криниці

Глибокі,

Не зважаю

На гуки і крики

Вороння

У потьмареній

Просині.

«Пані Осене»,—

У напівсні

Важко зводити

Вгору повіки.

Ненароком

спинилась

...над прірвою.

І мені

Відчинились

Твої два світи,

Два безмежні оті—

Синьоокі.

«Пані Осене,

Не оступлюсь!»

******

2.У КОРОЛЕВИ

ПОГЛЯД

ВОЛОГИЙ

У Королеви погляд

вологий

І золотаве

волосся.

Тихо минула

ворожі облоги,

Вийшла

у осінь.

І,замітаючи пил

оксамитом,

Рвучко зірвала

намисто—

Замок у полум'ї ,

ніби накритий

Жаром черленого

листя.

Йде Королева,

і світять ліхтарно Грона калини

крізь пітьму

Пальці стискають

листочок янтарний,

Щоб захитистив

од відьми.

Йде Королева

і вже не лишає

Сліду легкого

на травах.

Тінь Короля

все міцніш обіймає

Напівпрозору

поставу.

Вже нерухомо

свічки тополині

Палахкотять

крізь неї.

І розіслались

туманом в долині

Коси чи цвіт

лілеї..

*********

3. ЖОВТНЮ,

ПЕРСНЮ

ЗОЛОТИЙ

Жовтню,персню

золотий,

Де тебе зронила

осінь?

Чи в ранкових

зимних росах,

Чи у сутінках

сльоти?

Ти котивсь—

легка жарина—

По траві зів'ялій,

тоскній,

Мов сльоза

з очей Ярила

У німоті круч

дніпровських.

Загорався ти

в свічадах

Зледенілої

води,

І той спалах

золотий

Освітив вербу

на чатах.

Ти підносився

з птахами

Аж до місячного

брата,

Й небо сіялося

радо

Золоченими

дощами.

А коли крізь твоє

коло

Протекли

шовки-тумани,—

Квіти очі

позтуляли

І осипалися

кволо.

Чи у сутінках

сльоти,

Чи в ранкових

зимних росах,

Де тебе зронила

осінь,

ЖОВТНЮ,

ПЕРСНЮ ЗОЛОТИЙ?

******

Надія Галковська

Надія Галковська "Козачка разом з нами"

 Вітаю Україну і українців з 14 ЖОВТНЯ, багатозначним святом, сповненим високих дат, і поміж них — Покрова, День Захисників України, Козацтва і УПА—

День народження Раїси Кириченко, яка вперше заспівала мою «Козачку» для всього світу.

Моя поезія — на честь видатної народної артистки:

КОЗАЧКА РАЗОМ

З НАМИ

******

О люба подруго Раїсо!

Твій Сад Божественних

Пісень

Неначе знову.

розпустився,

Вітаючи Святковий

День.

Ми слухаєм і оживаєм,

Напившись цих

солодких див-

Мелодій бАтьківського

краю—

Прозорих,золотих медів.

Знов Україна стоголоса

Мов Квітка Вічності

цвіте,

Коли по ній в

в ПОКРОВСЬКУ осінь

Співачка зоряна іде.

Вона Полковника

стрічає

Із Перемогою з війни,

І серце б'ється,очі

сяють,

Лунають радісні пісні...

Вона—Козачка—

разом з нами

У цей Святковий

світлий день.

І ми стаємо солов'ями

В Саду Божественних

Пісень!

*****

Надія Галковська

одобається

Олена Агієнко Поезія життя

 Знайди хвилинку- послухать спів

Знайди хвилинку- послухать спів,

.

Знайди годинку - побачить світ,

що так квітує в усій красі.

Де сонце промені пускає,

із-за хмар, серед дощу.

Де густим туманом покриває

ранкову, з прохолодою росу...

Знайди хвилинку- помріяти у тиші...

Послухати весняний листя шелест...

Знайди хвилинку - спіши скоріш...

Знайди годинку - знайди себе.

2021 р.

Рано вранці прокинусь,

з сонцем привітаюсь.

- Добрий ранок, сонечко.

Загляни в віконечко.

Променем зігрій,

серце звесели".

Посміхнуся ніжно,

руку простягну.

Доторкнуся сміло

по теплому вікну.

Слід на склі залишу,

від дотику руки.

Посміхнуся лишень

та полину у думки.

Щоб згадать дитинство...

Юності роки...

Відгорнуть листочок книжки,

де помітка між рядків,

що колись писала в школі,

потайки від вчителів.

Там написано три слова,

олівцем простим.

Ті слова усім знайомі.

"Вір"... Люби"..." Прости".

2021

Ти говориш... я мовчу.

Ти смієшся... плачу.

Одного лише прошу-

заверни удачу.

Заверни любов... спини...

Відверни печалі...

Вогонь в серці розпали,

посміхнись і далі.

В ніч таємно повернись...

Загубись в дорозі...

Голос твій далекий,

я забуть невзмозі...

Сонце вранці встане,

сон мій сколихне.

День новий настане,

що наснилося... мине.

Годинник іде не зупиняється,

до поки стрілка не вкаже час.

Де можна істинно покаятись

Блаженному - і в добрий час.

Свічу запалимо прощену.

Пронесемо крізь полум’я життя...

З криниці візьмемо води свяченої.

Омиємо гріхи сумні з лиця.

Попросимо у Бога волі,

для людей беззахистних, молясь.

Прокладемо шлях назустріч долі,

у молитвах святих для нас.

Пора літня промайнула.

Закінчились теплі дні.

Холодна осінь завернула.

Поспішають рясні дощі.

Хустину ліс барвисту вдяг,

і сонце світиться похмуро.

Посохли трави у степах,

І все кругом поснуло.

Вітри холодні віють...

Снігами вкриється земля...

В хатинах, печі гріють.

Холодна йде до нас зима.

Морози знову затріщать.

Замерзнуть річки навкруги.

І люди гріються в хатах.

Чекають теплої весни.

Сльоза скотилась по склу вікна,

де щокою тяжко притулилась.

Та годі... досить... винна я сама.

Сама душевно оступилась.

Де біль душевний берегла...

Де важкість в серці схоронила...

Спокійно жити незмогла...

Мабуть - у Бога провинилась.

Забуду час прожитих днів.

Забуду спогади туманні...

І сльози висохнуть на вікні,

такі гарячі... такі останні.

Я більше плакати не буду.

Не буду тугу берегти.

Що було далеким - забуду...

Забуду біль... залишу сміх.

Затанцювала ромашка в траві,

в зеленому, ніжному килимкові.

Заквітчалась перлинами з роси,

виблискуючи променем любові.

Музику з сонцем, вітер грає,

танцю пристрасті надає.

Жайвір пісню під вітер співає,

і дзвіночок за пару стає.

Разом танок поведуть,

з піснею жайвора в небі...

З вітром смуток розженуть...

Та закохають літо в себе.

Осінь настане... Холодна пора...

Жайвір пісню доспіває...

І ромашка залишиться одна...

Бо дзвіночок її, покидає.

Відлетить остання пелюстка...

Вітерець віднесе в далечинь.

І трава залишиться зі смутком...

Одинока, один на один.

Наболіло. Крик душі.

Десь років з кільканадцять,

як мене тут не було...

Люди ходили купатись,

гуляти ходило село.

Можна було рибу зловити,

подивитись як плавають качки...

Та просто, тихенько посидіти,

порадіти теплому сонечку...

Забулось... Висохло... Заросло...

Вербою... Травою... Камишем.

А колись такого не було.

Тут гулянки були... було веселіше.

Чому так сталося?... Скажіть?...

Де серце чуйне у людей?

Одумайтесь!... Проблему цю рішіть...

Для нас... Села... Та просто для дітей.

Навіщо так себе ганьбити?...

Навіщо все це на смітник?

Чому не можна все те відновити?...

Що так колись любилося повік.

Раніше люди все це берегли.

Діди - прадіди дерева посадили.

Вони раніше і подумать не могли,

що всю красу, тепер згубили.

Подумайте!... Зробіть що-небудь!

Допоможіть минуле повернути!

Хай дітям, внукам буде радість.

Допоможіть проблему оминути...

Можливо - я втручаюсь сміло...

Можливо - не ті слова кажу.

І я знаю - не моє діло...

Та деж любов?... Довіра?

Незбагну.

Розстелився барвінок в саду...

Очі блакитні розкрив.

Я садом в нічку піду,

послухать соловейка спів.

Під місяцем сяду в траві...

На зорі тихі подивлюся...

Хай щось розкажуть мені...

А може, ніжно посміхнуться.

Я в барвінка пелюстку зірву,

покладу на згадку... в куточку..

Чи до серця пригорну...

Ні_я сплету у віночку.

Я віночок той, за вітром пущу...

Прошепочу слова любові...

Хай на крилах кохання віднесуть...

Подарують знайденій долі.

Серед пустки, зарослого ставка...

Сонях розквітнув,

мабуть доля така,

залишитись одному в траві...

Серед дикої м'яти...

Та гнучкої лози...

Одиноко стояти схиливши голівку...

Піднятись у гору...

Подивитись на світ,

де так сміло літають птахи...

Де люди проходять,

не бачать краси,

що так рясно квітує,

гарячим вогнем.

Де стоїть так самотньо...

Одинокий, під холодним дощем.

Ніжний вітерець розбудить...

Тиху пісню заспіва...

Пісню ту я не забуду,

що колись співа сама...

Сама радо заспіваю

і з думками полечу

у майбутню мрію,

що сама її пишу.

Там далеко в мріях,

тихий вітер грає...

Де сумує...де сміється...

Де чого не знає...

Та спокійно...тихо...

З тихими словами,

я знайому пісню з вітром-

пісню мрії доспіваю.

Сумно...Спитаю в місяця - чому?...

Спитаю в зірок... що не так?...

В сонця я Спитаю...а може промовчу...

Лишень про все сама згадаю.

Згадаю сміх веселий зранку...

Похмурий день з теплим дощем...

Спів солов'я аж до світанку...

І те ,що не забулось...згадаю все.

Небо там -безкрає - голубе...

Ластівки щебечуть під стріхою...

Сонечку радіють люди...

Та мені не радісно - не те.

Чомусь похмуро так на серці,

і сонце світить- чомусь не так...

В очах сльоза ,так гаряче пече...

І все мені - чомусь не так.

Не так пташки щебечуть...

І голос мій -чомусь не так...

Не так гніздечко в'ють лелеки...

І все мені -чомусь не так.

Не ті слова можу сказати...

Не так мене почули...

Чомусь ніхто мене не бачить...

Мабуть усі давно поснули.

Я голос свій сховаю ,

і погляд відверну...

Нікому не скажу я ,

що так ненавиджу -себе одну.

Полинь туди - де сонце сходить...

Де пташки зграями летять...

Де хмари купки зводять ,

і дощик хоче накрапать.

Полинь високо в небо ...к зірці...

Де місяць світить у ночі...

Туди - де так співати хочеться...

Де пісня лине від душі.

Там небо чисте ,і вітер тихий...

Веселка вкаже шлях до мрій.

Там ясний сонця - промінь світить...

Полинь туди скоріш... мерщій...

В майбутнє шлях собі знайди.

Поклич на поміч місяць... зорі...

З дощем дорогу проклади,

і не забудь розкрити крила долі.

Скажу я, що кохаю...

Скажу ,що сильно я люблю.

Я зустрічі чекаю...

Та безмежно жду.

Очі твої милі,

посміхнуться ніжно...

І слова твої щирі

пролунають тихо : -

- я вже у дорозі ,

зустрічай ,рідненька...

І полину я на зустріч -

бо я твоя ненька.

Сину мій рідненький,

моє пташенятко...

Пригорну к серденьку,

ти мені ,як свято.

Я радіти буду

зустрічі з тобою...

І день той не забуду,

що був мені, як доля.

(До сина)

Прокинешся вранці з думками важкими...

Зі сльозами і сумом в очах.

Прокинешся із жахами нічними...

Та годі - не сумуй - не плач...

Забудь страшні думки...печалі...

Забудь беззахисні слова ,що так

ніхто не може вислухать - і далі

йди дорогою, щасливого життя.

Забудь того, що так тебе образив...

Що не любив - не вірив в почуття...

Залиш думки свої печальні...

Забудь слова про каяття.

Сама собі дорогу вірну

прокласти можеш серцем...

Надійну... чуйну... мирну

іскорку в очах... і все це

залиш в собі... в думках...

Обіцянок нікому не давай -

будь сама собі хазяйка,

та лиш себе в усьому - пробачай.

(Дівчатам)

День Дитячої Книги.

Хочу порадувати хвилинку

дитячої уваги.

Клубочок.

Котився клубочок,

з гори до низу.

Зачепив ниточку

за гіллячку хмизу.

Плаче , примовляє ,

мо хто допоможе.

Може хтось почує

йтиме по дорозі.

Може хтось відчепить,

забере з собою,

покладе в кишеню

віднесе до дому.

Там він буде жити

разом з ниточками.

Господарю служити,

помагати з дірочками.

Схованки.

Зібрались лісові звірятка.

Лисичка, Білочка ,Зайчатко.

Стали думати - гадати ,

як би в схованки пограти?

Хто водити , кому ховатись,

ніхто не хоче поступатись.

Тут Зозуля на муку

відгукнулась: _ агов , ку - ку !

Нащо вам сперечатись ?

Краще вже порахуватись.

На один і п'ять рахуйте,

хто відійде той і жмурте.

Ось така буде розгадка .

Починайте рахувать , малятка.

(Лена Агиенко)

All reacti