Олена Агієнко Поезія життя

 Знайди хвилинку- послухать спів

Знайди хвилинку- послухать спів,

.

Знайди годинку - побачить світ,

що так квітує в усій красі.

Де сонце промені пускає,

із-за хмар, серед дощу.

Де густим туманом покриває

ранкову, з прохолодою росу...

Знайди хвилинку- помріяти у тиші...

Послухати весняний листя шелест...

Знайди хвилинку - спіши скоріш...

Знайди годинку - знайди себе.

2021 р.

Рано вранці прокинусь,

з сонцем привітаюсь.

- Добрий ранок, сонечко.

Загляни в віконечко.

Променем зігрій,

серце звесели".

Посміхнуся ніжно,

руку простягну.

Доторкнуся сміло

по теплому вікну.

Слід на склі залишу,

від дотику руки.

Посміхнуся лишень

та полину у думки.

Щоб згадать дитинство...

Юності роки...

Відгорнуть листочок книжки,

де помітка між рядків,

що колись писала в школі,

потайки від вчителів.

Там написано три слова,

олівцем простим.

Ті слова усім знайомі.

"Вір"... Люби"..." Прости".

2021

Ти говориш... я мовчу.

Ти смієшся... плачу.

Одного лише прошу-

заверни удачу.

Заверни любов... спини...

Відверни печалі...

Вогонь в серці розпали,

посміхнись і далі.

В ніч таємно повернись...

Загубись в дорозі...

Голос твій далекий,

я забуть невзмозі...

Сонце вранці встане,

сон мій сколихне.

День новий настане,

що наснилося... мине.

Годинник іде не зупиняється,

до поки стрілка не вкаже час.

Де можна істинно покаятись

Блаженному - і в добрий час.

Свічу запалимо прощену.

Пронесемо крізь полум’я життя...

З криниці візьмемо води свяченої.

Омиємо гріхи сумні з лиця.

Попросимо у Бога волі,

для людей беззахистних, молясь.

Прокладемо шлях назустріч долі,

у молитвах святих для нас.

Пора літня промайнула.

Закінчились теплі дні.

Холодна осінь завернула.

Поспішають рясні дощі.

Хустину ліс барвисту вдяг,

і сонце світиться похмуро.

Посохли трави у степах,

І все кругом поснуло.

Вітри холодні віють...

Снігами вкриється земля...

В хатинах, печі гріють.

Холодна йде до нас зима.

Морози знову затріщать.

Замерзнуть річки навкруги.

І люди гріються в хатах.

Чекають теплої весни.

Сльоза скотилась по склу вікна,

де щокою тяжко притулилась.

Та годі... досить... винна я сама.

Сама душевно оступилась.

Де біль душевний берегла...

Де важкість в серці схоронила...

Спокійно жити незмогла...

Мабуть - у Бога провинилась.

Забуду час прожитих днів.

Забуду спогади туманні...

І сльози висохнуть на вікні,

такі гарячі... такі останні.

Я більше плакати не буду.

Не буду тугу берегти.

Що було далеким - забуду...

Забуду біль... залишу сміх.

Затанцювала ромашка в траві,

в зеленому, ніжному килимкові.

Заквітчалась перлинами з роси,

виблискуючи променем любові.

Музику з сонцем, вітер грає,

танцю пристрасті надає.

Жайвір пісню під вітер співає,

і дзвіночок за пару стає.

Разом танок поведуть,

з піснею жайвора в небі...

З вітром смуток розженуть...

Та закохають літо в себе.

Осінь настане... Холодна пора...

Жайвір пісню доспіває...

І ромашка залишиться одна...

Бо дзвіночок її, покидає.

Відлетить остання пелюстка...

Вітерець віднесе в далечинь.

І трава залишиться зі смутком...

Одинока, один на один.

Наболіло. Крик душі.

Десь років з кільканадцять,

як мене тут не було...

Люди ходили купатись,

гуляти ходило село.

Можна було рибу зловити,

подивитись як плавають качки...

Та просто, тихенько посидіти,

порадіти теплому сонечку...

Забулось... Висохло... Заросло...

Вербою... Травою... Камишем.

А колись такого не було.

Тут гулянки були... було веселіше.

Чому так сталося?... Скажіть?...

Де серце чуйне у людей?

Одумайтесь!... Проблему цю рішіть...

Для нас... Села... Та просто для дітей.

Навіщо так себе ганьбити?...

Навіщо все це на смітник?

Чому не можна все те відновити?...

Що так колись любилося повік.

Раніше люди все це берегли.

Діди - прадіди дерева посадили.

Вони раніше і подумать не могли,

що всю красу, тепер згубили.

Подумайте!... Зробіть що-небудь!

Допоможіть минуле повернути!

Хай дітям, внукам буде радість.

Допоможіть проблему оминути...

Можливо - я втручаюсь сміло...

Можливо - не ті слова кажу.

І я знаю - не моє діло...

Та деж любов?... Довіра?

Незбагну.

Розстелився барвінок в саду...

Очі блакитні розкрив.

Я садом в нічку піду,

послухать соловейка спів.

Під місяцем сяду в траві...

На зорі тихі подивлюся...

Хай щось розкажуть мені...

А може, ніжно посміхнуться.

Я в барвінка пелюстку зірву,

покладу на згадку... в куточку..

Чи до серця пригорну...

Ні_я сплету у віночку.

Я віночок той, за вітром пущу...

Прошепочу слова любові...

Хай на крилах кохання віднесуть...

Подарують знайденій долі.

Серед пустки, зарослого ставка...

Сонях розквітнув,

мабуть доля така,

залишитись одному в траві...

Серед дикої м'яти...

Та гнучкої лози...

Одиноко стояти схиливши голівку...

Піднятись у гору...

Подивитись на світ,

де так сміло літають птахи...

Де люди проходять,

не бачать краси,

що так рясно квітує,

гарячим вогнем.

Де стоїть так самотньо...

Одинокий, під холодним дощем.

Ніжний вітерець розбудить...

Тиху пісню заспіва...

Пісню ту я не забуду,

що колись співа сама...

Сама радо заспіваю

і з думками полечу

у майбутню мрію,

що сама її пишу.

Там далеко в мріях,

тихий вітер грає...

Де сумує...де сміється...

Де чого не знає...

Та спокійно...тихо...

З тихими словами,

я знайому пісню з вітром-

пісню мрії доспіваю.

Сумно...Спитаю в місяця - чому?...

Спитаю в зірок... що не так?...

В сонця я Спитаю...а може промовчу...

Лишень про все сама згадаю.

Згадаю сміх веселий зранку...

Похмурий день з теплим дощем...

Спів солов'я аж до світанку...

І те ,що не забулось...згадаю все.

Небо там -безкрає - голубе...

Ластівки щебечуть під стріхою...

Сонечку радіють люди...

Та мені не радісно - не те.

Чомусь похмуро так на серці,

і сонце світить- чомусь не так...

В очах сльоза ,так гаряче пече...

І все мені - чомусь не так.

Не так пташки щебечуть...

І голос мій -чомусь не так...

Не так гніздечко в'ють лелеки...

І все мені -чомусь не так.

Не ті слова можу сказати...

Не так мене почули...

Чомусь ніхто мене не бачить...

Мабуть усі давно поснули.

Я голос свій сховаю ,

і погляд відверну...

Нікому не скажу я ,

що так ненавиджу -себе одну.

Полинь туди - де сонце сходить...

Де пташки зграями летять...

Де хмари купки зводять ,

і дощик хоче накрапать.

Полинь високо в небо ...к зірці...

Де місяць світить у ночі...

Туди - де так співати хочеться...

Де пісня лине від душі.

Там небо чисте ,і вітер тихий...

Веселка вкаже шлях до мрій.

Там ясний сонця - промінь світить...

Полинь туди скоріш... мерщій...

В майбутнє шлях собі знайди.

Поклич на поміч місяць... зорі...

З дощем дорогу проклади,

і не забудь розкрити крила долі.

Скажу я, що кохаю...

Скажу ,що сильно я люблю.

Я зустрічі чекаю...

Та безмежно жду.

Очі твої милі,

посміхнуться ніжно...

І слова твої щирі

пролунають тихо : -

- я вже у дорозі ,

зустрічай ,рідненька...

І полину я на зустріч -

бо я твоя ненька.

Сину мій рідненький,

моє пташенятко...

Пригорну к серденьку,

ти мені ,як свято.

Я радіти буду

зустрічі з тобою...

І день той не забуду,

що був мені, як доля.

(До сина)

Прокинешся вранці з думками важкими...

Зі сльозами і сумом в очах.

Прокинешся із жахами нічними...

Та годі - не сумуй - не плач...

Забудь страшні думки...печалі...

Забудь беззахисні слова ,що так

ніхто не може вислухать - і далі

йди дорогою, щасливого життя.

Забудь того, що так тебе образив...

Що не любив - не вірив в почуття...

Залиш думки свої печальні...

Забудь слова про каяття.

Сама собі дорогу вірну

прокласти можеш серцем...

Надійну... чуйну... мирну

іскорку в очах... і все це

залиш в собі... в думках...

Обіцянок нікому не давай -

будь сама собі хазяйка,

та лиш себе в усьому - пробачай.

(Дівчатам)

День Дитячої Книги.

Хочу порадувати хвилинку

дитячої уваги.

Клубочок.

Котився клубочок,

з гори до низу.

Зачепив ниточку

за гіллячку хмизу.

Плаче , примовляє ,

мо хто допоможе.

Може хтось почує

йтиме по дорозі.

Може хтось відчепить,

забере з собою,

покладе в кишеню

віднесе до дому.

Там він буде жити

разом з ниточками.

Господарю служити,

помагати з дірочками.

Схованки.

Зібрались лісові звірятка.

Лисичка, Білочка ,Зайчатко.

Стали думати - гадати ,

як би в схованки пограти?

Хто водити , кому ховатись,

ніхто не хоче поступатись.

Тут Зозуля на муку

відгукнулась: _ агов , ку - ку !

Нащо вам сперечатись ?

Краще вже порахуватись.

На один і п'ять рахуйте,

хто відійде той і жмурте.

Ось така буде розгадка .

Починайте рахувать , малятка.

(Лена Агиенко)

All reacti

Валентина Мастєрова

 Не знаю, чому я цей вірш, написаний у Мені ще аж у 2001 році, виділяю серед інших. Може тому, що він у чомусь виявився пророчим?

Чому цей дощ іде, іде, іде?..

Холодні краплі стукають у тишу,

Вітри колючі розтерзали вишню.

І ніч, і день. І ніч, і день…

У прірву неба дивиться земля

Розпачливо незрячими очима.

І сивий старець мерзне під дверима,

На смітнику вмирає немовля.

І ніч, і день… І стомлене безсоння,

І горло рве закам’янілий гнів.

Горить любов на чорному вогні

Й тремтять чиїсь над полум’ям долоні.

Мена, 2001 р.

Не ходіть до бібліотеки

 Не ходіть до бібліотеки.

Ви почнете самостійно думати.

Не ходіть до бібліотеки.

Тамтешня атмосфера зробить вас людяним, чуйним, ерудованим.

Не ходіть до бібліотеки.

Ви почнете фільтрувати інформацію і її носіїв.

Не ходіть до бібліотеки. Там тиша і ви можете почути себе. Це буває дивно, лячно і несподівано.

Не ходіть до бібліотеки. Там може розкритися ваш потенціал...

Не ходіть до бібліотеки. Там відкриваються портали у інші всесвіти ...

А, раптом, відкриєте у свій власний?..

Не ходіть до бібліотеки.

... Н. Коса

Осінні замальовки від НАТАЛІЇ САПУН

 

Я малюю картину осені

На фоні ранкової просині.

Посередині дерево роду,

З терпким присмаком ягідок глоду.

 

Краї оздоблю листячком дубовим,

Щоб росли діточки міцні і здорові.

Сипну жменю зерняток з ягід калини,

То наші серця – нерозлучні і нині.

 

По куточках сонячні листки кленові,

Для землі на зиму теплі обнови.

Ще в низу ряд ожин сизо-синіх,

То прощальні пісні журавлині.

 

Та намалюю у небі ключі,

Світлий сум, що огортає вночі.

Не зів`ялі в душі почуття,

Крихти щастя, що дарує життя.

 

А ще вінок – вплету в нього ніжність,

Наше кохання, пам'ять і вічність.

Оживе на малюнку щаслива осінь.

А за вікном вже ллється ранкова просинь.

                                            

                                       Вересень 2021 р.

                                              Михайло-Коцюбинське-Чернігів

                                             Наталія Сапун

В художньому музеї

Подарунком для бібліотекарів Михайло-Коцюбинської громади з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек стала екскурсія мистецькими залами Чернігівського художнього музею Галагана.

Надихались творами живопису західноєвропейських  художників, милувались такими рідними для нас тканими  рушниками, різьбленими виробами на виставці декоративно-ужиткового мистецтва, пізнавали місто Чернігів  через галерею картин місцевих художників.  А на завершення пройшли навчання з реставрації ікон і кожен повіз додому маленький оберіг,виготовлений власноруч. 

 

 Лиш пам'ять спомин береже...

З метою вшанування 80-х роковин трагедії Бабиного Яру юні джури рою "Пластуни" (середня вікова група) стали учасниками круглого столу "Погляд у минуле: Бабин Яр", який провели директор Інна Шовкун та методист Алла Німченко Михайло-Коцюбинської публічної бібліотеки. Ця подія є однією з найтемніших сторінок історії України. Та про неї потрібно пам’ятати, адже саме так ми зможемо вшанувати пам’ять мільйонів жертв Голокосту

 "Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає". (Антуан де Сент-Екзюпері)

Згадували, яке воно - дитинство, сьогодні на центральній площі Михайло-Коцюбинського. Малеча, підлітки, дорослі, самі, з батьками, бабусями, дідусями поспішали на святкування Дня захисту дітей. Для них організовані виставки, змагання, концертна програма, батути, розваги. Всіх пригощали солодкою ватою, попкорном.

А Михайло-Коцюбинська публічна бібліотека підготувала для маленьких мешканців громади безкоштовну, безпрограшну святкову лотерею. Спонсорів залучила: Леонід Петров партія "Рідний дім»; Олексій Климчук ПОП ім. Войкова ; ФОП «Ченчик», ФОП «Костюченко», Станіслав Ригель ЧП «Немо-92»; ФОП «Бубен» ; ФОП «Буряк» ; ФОП «Король»; Ігор Будник «Аптека-96».

Розмаїття книжкових новинок від УКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ КНИГИ на виставці вабило до себе любителів читання.

 ЧИТАННЯ З ПРИСМАКОМ ЧАЮ. За вікнами – віє весняною прохолодою, а в бібліотеці усіх зігрівають гарячим чаєм на всі смаки.

Тож у Михайло-Коцюбинській публічній бібліотеці для дітей було організовано бібліо-чаювання. На чайну церемонію завітали наші читачі. Яких тільки чаїв не було: чорний, зелений, білий, червоний, з домішками та без. Кожен міг дібрати напій собі за смаком.

У бібліотеці панувала легка святкова атмосфера. Бібліотекар ознайомила присутніх з історією виникнення цього напою, традиціями чаювання у різних країнах, цікавими фактами про чай та нюансами чайного етикету. Заряд позитивних емоцій від спілкування отримали присутні у своєму дружньому колі.

Дійсно, спільне чаювання підтримує дружні відносини, зміцнює бажання зберігати добрі традиції.

Спокій і мир — обов’язкові умови чайного дійства. Дуже приємно, що на пропозицію "почаювати" читачі реагували позитивно і щиро дякували бібліотекарям за свято чаю.

 Цей вірш написано в 20 роковини битви під Крутами, в січні 1938 року, на самому полі бою за найтяжчих московсько-більшовицьких окупаційних умов

Демид Бурко

НА ВІЧНУ ПАМ`ЯТЬ МУЧЕНИКАМ

Стою німий… Схиляю низько чоло…

У спогадах подія судних днів

Жива встає… Точився бій навколо…

О, скільки їх, відважних юнаків,

За рідний край і за любов до волі

Лягли кістьми ось тут, на цьому полі!..

Ой, поле, поле крові і скорботи!..

Тут – в сяйві ранку нашої весни

Почавсь новий шлях хресний до Голготи

І залунало зрадливе: - Розпни!..

Немов Христа друге страшне розп`яття

Судилося Вкраїні…

О, прокляття!..

Демид Бурко СПОГАДИ УЧАСНИКА

На станції Бахмач був перший кривавий бій. Нечисленні українські частини (два гайдамацькі курені, курінь полку ім. Богдана Хмельницького та один курінь Охочекомонного полку) відійшли перед переважаючим в кілька разів ворогом до ст. Крути. Тим часом з Києва підходив Студентський курінь (студенти Київських вищих шкіл та учні середніх шкіл) – юнаки, повні і любові до України, але недосвідчені в воєнному ділі. Орда Муравйова навально сунула на Крути. Студентський курінь не встиг опорожнити вагонів, як потрапив у смертельну небезпеку. Нашвидку розсипався по полю. Зчинився бій , про який важко оповідати.

Втомлювалися від щохвилинного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а задні все надходили , вискакуючи із-за старих стовбурів верб по шляху та з верболозів. Постріли з гармат, кулеметів, рушниць, тріск бомб змішалися зі стогоном умираючих. «Солдати расейськой революціонной армії», як вони себе називали, по звірячому кидались на студентів, що, вистрілявши всі набої, останніми убивали себе й падали зі словами: «За тебе, Україно, складаю руки»... «Wae victis», - промовив один з умираючих , семынарист.

Над скривавленою, покритою тілами забитих сніговою рівниною, мигала зорями ніч – свідок тяжкого бою. Всіх жертв (забитих старшин, козаків і студентів) понад 300 чоловік. З них 26 киян, родичами були перевезені в березні місяці в Київ і поховані на Аскольдовій могилі, від якої нині не осталось і сліду

З числа забитих встають у згадках: Хорунжий Василенко (ім’я не пригадується) чотар Северин Боженко; чотар Недава (ім’я не пригадується); імена забитих борців із Студентського куреня, за відомостями зібраними під час похорону: студенти Київського університету: Юрій Стемпковський, Микола Гуленко, Петро Отроковський та Ігор Геращенко, син протоієрея з Полтавщини; студент з Львівського університету Василь Семець, студент Петербурзького університету Петро Крамаренко, родом з Умані, студенти Київського політехнікуму Омелько Попович – член Центральної Ради, родом з Полтавщини; три рідні брати Грущеки, старший з них Олександер – студент Київського університету; артист Київського «Молодого Театру», член Центральної Ради.

- Вічна їм пам'ять від нас і від прийдешніх поколінь!

Спогади та вірш надруковані в 1942 році в часописі «Голос Полтавщини».

Чудова новина. Ми отримали вісімсот двадцять сім найсучасніших книжок.
Наша бібліотека одна з небагатьох, яка була відібрана для поповнення фондів Українським інститутом книги в 2020 році. Кожна книга відмічена фірмовою наклейкою.

ОСНОВНА МЕТА ПРОГРАМ ПОПОВНЕННЯ ФОНДІВ ПУБЛІЧНИХ БІБЛІОТЕК : ДОНЕСЕННЯ ЯКНАЙКРАЩИХ ТОПОВИХ КНИЖОК, ЯК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ, ТАК І СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО ЧИТАЧА ПО ВСІЙ КРАЇНІ.

Познайомити всіх читачів з тим новим, що пропонує український літературний процес і видавці.