Translate

четвер, 23 вересня 2021 р.

 Цей вірш написано в 20 роковини битви під Крутами, в січні 1938 року, на самому полі бою за найтяжчих московсько-більшовицьких окупаційних умов

Демид Бурко
НА ВІЧНУ ПАМ`ЯТЬ МУЧЕНИКАМ
Стою німий… Схиляю низько чоло…
У спогадах подія судних днів
Жива встає… Точився бій навколо…
О, скільки їх, відважних юнаків,
За рідний край і за любов до волі
Лягли кістьми ось тут, на цьому полі!..
Ой, поле, поле крові і скорботи!..
Тут – в сяйві ранку нашої весни
Почавсь новий шлях хресний до Голготи
І залунало зрадливе: - Розпни!..
Немов Христа друге страшне розп`яття
Судилося Вкраїні…
О, прокляття!..
Демид Бурко СПОГАДИ УЧАСНИКА
На станції Бахмач був перший кривавий бій. Нечисленні українські частини (два гайдамацькі курені, курінь полку ім. Богдана Хмельницького та один курінь Охочекомонного полку) відійшли перед переважаючим в кілька разів ворогом до ст. Крути. Тим часом з Києва підходив Студентський курінь (студенти Київських вищих шкіл та учні середніх шкіл) – юнаки, повні і любові до України, але недосвідчені в воєнному ділі. Орда Муравйова навально сунула на Крути. Студентський курінь не встиг опорожнити вагонів, як потрапив у смертельну небезпеку. Нашвидку розсипався по полю. Зчинився бій , про який важко оповідати.
Втомлювалися від щохвилинного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а задні все надходили , вискакуючи із-за старих стовбурів верб по шляху та з верболозів. Постріли з гармат, кулеметів, рушниць, тріск бомб змішалися зі стогоном умираючих. «Солдати расейськой революціонной армії», як вони себе називали, по звірячому кидались на студентів, що, вистрілявши всі набої, останніми убивали себе й падали зі словами: «За тебе, Україно, складаю руки»... «Wae victis», - промовив один з умираючих , семынарист.
Над скривавленою, покритою тілами забитих сніговою рівниною, мигала зорями ніч – свідок тяжкого бою. Всіх жертв (забитих старшин, козаків і студентів) понад 300 чоловік. З них 26 киян, родичами були перевезені в березні місяці в Київ і поховані на Аскольдовій могилі, від якої нині не осталось і сліду
З числа забитих встають у згадках: Хорунжий Василенко (ім’я не пригадується) чотар Северин Боженко; чотар Недава (ім’я не пригадується); імена забитих борців із Студентського куреня, за відомостями зібраними під час похорону: студенти Київського університету: Юрій Стемпковський, Микола Гуленко, Петро Отроковський та Ігор Геращенко, син протоієрея з Полтавщини; студент з Львівського університету Василь Семець, студент Петербурзького університету Петро Крамаренко, родом з Умані, студенти Київського політехнікуму Омелько Попович – член Центральної Ради, родом з Полтавщини; три рідні брати Грущеки, старший з них Олександер – студент Київського університету; артист Київського «Молодого Театру», член Центральної Ради.
- Вічна їм пам'ять від нас і від прийдешніх поколінь!
Спогади та вірш надруковані в 1942 році в часописі «Голос Полтавщини».


Немає коментарів:

Дописати коментар