Я не змогла пройти повз, занадто гарним для моїх очей виявився цей пейзаж. Могутні клени, підняли свої руки-віти до сонечка, яке неначе розлило свою фарбу на них. Тендітні листочки, облиті сонячною фарбою, покинули свого рідного тата-клена і пішли в гості до матінки землі. А деякі вирішили спочатку зтанцювати ніжний вальс із вітром, щоб потім було, що розповісти своїй матусі. Яскраві кольори сліплять очі, туманять мозок, але кличуть до фантазій та надихають.
