Translate

вівторок, 30 листопада 2021 р.

Надія Галковська "Жінка-хризантема"

 

ЖІНКА - ХРИЗАНТЕМА

***
Так, я - жінка- хризантема.
Чи цвіту, чи одцвіла?
Паморозі діадему
Притуляю до чола.
Я стою у листопаді
Перед дзеркалом зими.
А вбрання моє крилате
Розпорошиться за мить.
У туманах- оксамитах
Я хитатимусь сама,
Як в незатишному світі
Бадилиночка сумна.
І в чеканні очманілім
Я втамую біль і гнів
Серед злив і заметілей,
Вітровіїв і снігів...
Та якщо ж колись полину-
Птах прозорий, неземний-
Понад світом безупинно
У вечірній вирій свій,
То й тоді не буду втішна,
Вищу благість не знайду,
Бо ж цвіла - свята і грішна-
Хризантемою в саду.
***
МОЯ ЛЮБОВ
ДО ОСЕНІ—
В ОНОВЛЕНИХ
ПОЕЗІЯХ
******************
1. ПАНІ ОСЕНЕ
«Пані Осене»,—
Стиха
Шепоче вільха.
Блимають хати
Підсліпуваті,
В туманному мОроці
Дихають.
Де ж то мій Храм?
Не знайду
В листопадовій
Віхолі.
«Пані Осене»,—
Хилиться віть,
А вуста мої ще
Рожевіють
Та гіркою калиною
Спіють.
Не зірвіть,
не стопчіть,
Хай дозрію.
Вповільненим
кроком.
Блукаю у луках,
Оминаю криниці
Глибокі,
Не зважаю
На гуки і крики
Вороння
У потьмареній
Просині.
«Пані Осене»,—
У напівсні
Важко зводити
Вгору повіки.
Ненароком
спинилась
...над прірвою.
І мені
Відчинились
Твої два світи,
Два безмежні оті—
Синьоокі.
«Пані Осене,
Не оступлюсь!»
******
2.У КОРОЛЕВИ
ПОГЛЯД
ВОЛОГИЙ
У Королеви погляд
вологий
І золотаве
волосся.
Тихо минула
ворожі облоги,
Вийшла
у осінь.
І,замітаючи пил
оксамитом,
Рвучко зірвала
намисто—
Замок у полум'ї ,
ніби накритий
Жаром черленого
листя.
Йде Королева,
і світять ліхтарно Грона калини
крізь пітьму
Пальці стискають
листочок янтарний,
Щоб захитистив
од відьми.
Йде Королева
і вже не лишає
Сліду легкого
на травах.
Тінь Короля
все міцніш обіймає
Напівпрозору
поставу.
Вже нерухомо
свічки тополині
Палахкотять
крізь неї.
І розіслались
туманом в долині
Коси чи цвіт
лілеї..
*********
3. ЖОВТНЮ,
ПЕРСНЮ
ЗОЛОТИЙ
Жовтню,персню
золотий,
Де тебе зронила
осінь?
Чи в ранкових
зимних росах,
Чи у сутінках
сльоти?
Ти котивсь—
легка жарина—
По траві зів'ялій,
тоскній,
Мов сльоза
з очей Ярила
У німоті круч
дніпровських.
Загорався ти
в свічадах
Зледенілої
води,
І той спалах
золотий
Освітив вербу
на чатах.
Ти підносився
з птахами
Аж до місячного
брата,
Й небо сіялося
радо
Золоченими
дощами.
А коли крізь твоє
коло
Протекли
шовки-тумани,—
Квіти очі
позтуляли
І осипалися
кволо.
Чи у сутінках

сльоти,
Чи в ранкових
зимних росах,
Де тебе зронила
осінь,
ЖОВТНЮ,
ПЕРСНЮ ЗОЛОТИЙ?
******
Надія Галковська


Немає коментарів:

Дописати коментар