Translate

пʼятниця, 4 лютого 2022 р.

51 рік разом.

                         Життя - для роботи, а вдома, як буде…

51 рік подружнього життя Кравченка Василя Наумовича та Кравченко Надії Пилипівни

Минув рік, як 7 червня відзначили золоте 50-річчя щасливого життя  Кравченко Василь Наумович та Кравченко Надія Пилипівна з Михайло-Коцюбинського. Цікаво, що як і п’ятдесят років тому воно випало саме  на неділю. Ювілей відзначили у вузькому сімейному колі.  П`ятдесят років спільного життя ,  підведено  межу  життєпису.

Згадували першу зустріч. Росли в одному селі, обоє з Сивок. А кохання з першого погляду зародилось одразу,  як побачили один одного. Відчули. Він щойно повернувся з строкової служби, яку проходив в Германії, виділявся серед інших статечною поставою, охайністю, інтелігентністю. Вона закінчила навчання і повернулася з вільним дипломом до рідного села на роботу. Отам долі перетнулись, загорілась іскорка кохання, зустрілись, щоб пізнати один одного.

Опорою, скрижалем родини завжди був  чоловік Василь Наумович. Приймав важливі рішення, розраджував, заспокоював. Саме в цій сім`ї слабкість жінки поєдналась з силою чоловіка. Все життя працювали. Він в лісгоспі, садив ліси, плекав молоді деревця. Працює і зараз. Вона в дитячому садочку, вела районне методоб`єнання, об’їздила  мало  чи не всю область. Про  її роботу згадують і зараз.  Праці віддавались сповна, бо робота була за основу. А все інше, як є, потім. Василь Наумович прославився далеко за межами селища майстром приготування  риб`ячої юшки, як треба було зварити  казан духмяної  страви, першим куховаром кликали саме його. Знав не тільки рецепт приготування, а і  смачно втілював  його в діло.

Робота подарувала  Надії Пилипівні радість спілкування з дітками. Вихованці дитячого садочку,  в якому вона працювала, стали для неї рідними, всіх пам’ятає, перепитує. Кожна дитинка, як маленька перлинка, горнулась до лагідної, доброї виховательки. Її неосяжної любові вистачало для всіх. Покоління вже дорослих дітей згадують, відвідують  свою виховательку,  вітають зі святами. Одного разу перед жіночим святом Надія Пилипівна знайшла в поштовій скриньці вітального листа. Його написала тридцятирічна  дівчина. Ось цей лист:

Ви пам’ятаєте, як ми любили Вас

І як ми ждали зустрічі із вами.

Ви стали мамою для нас

Такою ж лагідною, ніжною, як рідна мама.

А пам’ятаєте, як всі свята

Ми святкували тільки разом.

Ці спогади залишені у нас в душі,

Ми не забудем їх ніколи.

Бо щастя це дароване лиш Вами,

Бо щастя це принесли тільки Ви.

І в цей прекрасний день усіх жінок

Засяє сонце хай і в вашім домі.

І ми так хочем, щоб у цю хвилинку

Ви радувалися, цвіли  теплом.

І щоб згадали  нас, бешкетників маленьких,

 І не забули щоб про нас.

Адже ви перша, хто увів нас у цей світ

Адже ви друга наша мама.



По життю йшли легко. Що доля дала, те й прийняли, без скарг і нарікань.  Зберігали злагоду, добробут в родині,  намагались один одному  поганого не робити. Сімейні стосунки будували на взаємній довірі, піклувались один про одного, робота, відпочинок – все разом.  Працювали, робота була за основу. Так  і пролетіло  піввіку спільного життя. А найбільшою подякою на схилі літ стала людська шана. Нам скрізь відкриті двері, нас скрізь приймають,  згадують, передають вітання. Мабуть це і є найголовніше в житті.

                                                                                                          Записала Інна Шовкун

Немає коментарів:

Дописати коментар