53 роки подружнього життя: Руденок Володимир Степанович
Дихає спокійно, грудна клітка знову
наповнюється життям і бажанням жити. А півгодини тому ось оці руки, які вже
мають свою життєву історію, тремтіли й капали краплі на цукор, щоб хоч якось
збити артеріальний тиск. –«Саме в цей момент я згадав, як ми познайомились з моєю Надійкою
(це ж треба було так, щоб ім`я відповідало
всьому прожитому життю), завжди жити з надією на краще. Це, мабуть, і стало
нашим девізом», - такі слова я почула від свого тата наступного дня, коли мамі
було зле. Я слухала і думала, а ми ж
навіть не знаємо, як познайомились вони. І сьогодні, мабуть, саме той час – вислухати, почути, запам`ятати, адже вони вже не такі молоді і вже пережили золоте
весілля.
-
Мамо, тату –
розкажіть, а як ви познайомилися?
Вони глянули
один на одного з посмішкою, а в очах засяяв якийсь яскравий вогник. Невже?
Недаремно кажуть, що життя загартовує і кріпить почуття ще сильніше.
- Йшов 1967 рік. Літо, спека, ромашки
польові стояли на підвіконні у банці в нашому цеху, - говорила мама. - Я в той
час вже працювала на хлібопекарні.
-
Знайомтесь, це наші
дівчата, які будуть вам відпускать хліб, - розповідав завідувач якомусь
парубкові.
-
Красивий чуб
(подумала я), - сказала мама і зирнула на тата.
-
Я слухав завідувача
і дивився на цю ягозу (мале, худе, але таке
бистренне). Поправив свого чуба і
посміхнувся. Подумки записав «моя». Так і відбулася наша перша зустріч, –
сказав тато.
А потім були
зустрічі не віртуальні, як зараз, а тет-а-тет, погляди в очі, тримання за руки
і перші, ще такі ніякові поцілунки. Не було ніяких перевірок, ніяких підступів,
ніякого користування один одним. Було одне спільне рішення – шлюб на все життя.
Вже в 1968
році, в травні розписалися.
-
Мати з батьком дали
мені шафу, в якій висіло моє одне платтячко, і я пішла в подружнє життя, - знову
посміхнулася мама.
-
Весілля відгуляли і
в Сивках (мама звідти родом) і в Коцюбинську (я корінний житель), - гордо
сказав тато. - А потім на весільні гроші
купили постільну білизну, – додав він.
Ось уже 53 роки мої батьки разом, пліч-о-пліч.
На їхню долю випало дуже нелегке життя, але вони завжди підтримують один одного
і нас до цього привчили. І це найголовніше – знати, що ти не один, як би не
спіткнувся, тебе підтримають і втримають. Це й стало головною нашою сімейною
цінністю, тому що саме в ці слова ми вкладаємо повагу, вірність і любов.
Всі замовкли
на хвилину, і я помітила, як по татовому обличчю промайнув якийсь смуток.
-
Тату, ти чого? –
спитала я.
-
Ось бач, як
виходить. Спочатку було : «Де ти взялась на мою голову сивківка?», а тепер
найрідніша і найкоханіша. Повернувся до
мами, притис за плечі, заплакав і шепнув на вушко. – Ти тільки живи.
Коли я
спитала про секрет довголіття у шлюбі, вони в один голос відповіли, що спочатку
це були діти Володимир, Тетяна, а тепер внуки: Павел і Ярослав, Олександр та
Ліля.
Записала донька Таня Хмарська
Немає коментарів:
Дописати коментар