- Мамо, я не жартую і не беру тебе на кпини,

Я дійсно здичавів трохи за вісім років війни.

Слова не складаються в речення, хоч сядь та й плач,

Тому пробач за дивне прохання мені. Пробач!

Я побачив дівчину, яка... Ну, одна така на усі світи.

І вперше в житті вагаюся, що робити, як підійти.

І не підходжу. А вона усміхається, наче сонце напровесні.

Мамо, руді дівчата прекрасні безсовісно.

Вона парамедик. Кожну вільну хвилину я хочу бути із нею,

Тож бігаю по пігулки від болю та діареї.

Ну, чому ти смієшся? Такі випадки тут доволі часті,

Сухпай, консерви, зелені сливи - ось тобі й "швидка настя".

Але я ж не про те, я про те, що поставив собі завдання:

Підійти й попросити якусь пігулочку від кохання.

Здавалося б: усе просто, пошле подалі - це ж не біда.

А ось підходжу - язик не слухається, в колінах шумить вода.

І от я тупцяю перед нею, чуюся геть нещасним,

А вона дивиться... Мамо, руді дівчата - безмежно прекрасні.

У неї ластовиння на носику, очі - небо ізрання,

А я - останній йолоп, я про пігулки, та не від кохання.

Ти можеш сміятися, бо, звісно, мені ось уже й за тридцять,

За плечима особисте життя, війна й особистий цвинтар,

А тут раптом - кохання, може, і недоречне й невчасне.

Мамо, руді дівчата безмежно й безповоротно прекрасні.

Із ними б до моря, а чи на лижі в Карпати, Альпи, -

А на війні чим дівчину потішити?

Вижити в бою і добути скальпа?

Знаєш, мамо, я наберуся сміливості, тобто я вже набрався,

Скрутив із фольги від сухпаю перстень, нівроку він мені вдався.

Зараз піду у намет... Стоятиму йолопом перед нею

І знову молотиму нісенітниці. Може, й про діарею.

Але ти все ж, на всяк про всяк,благослови на словесний прорив!

Добре, мамо, я в тебе сміливий... Забудь, про що тут наговорив.

.....................................................................

- Мамо... Мам, ти не зайнята? Слухай, я зараз лусну від щастя,

Руді дівчата - воістину сонечка. Мамо, її зовуть Настя.

Я хотів їй сказати красиво, а вийшло, як завжди, мамо.

Я про сердечний біль, вона: "Зробімо кардіограму!"

І тоді я зізнався, що всі оті пігулки від болю, від діареї

І оці скарги на серце - це не про біль, а про кохання до неї.

І тепер в нас обручки з фольги від сухпаю. Мамо, я без обману!

Благословляй швиденько, ми з Настею до капелана!

Газета "Життя. Історії" Дзвінка ТОРОХТУШКО